Напередодні екстрим‑сезону 3.0

— Вадиме, яку площу ви обробляєте та які культури наразі вирощуєте?

— В обробітку 1300 га. Завжди вирощували традиційний для багатьох господарств набір: кукурудзу, соняшник, пшеницю, сою. Потім стали відходити від класичної кукурудзи й вирішили додати до сівозміни більш нішеві культури гречку та просо. Водночас виникли питання щодо внесення змін у технології вирощування у зв’язку зі складною економічною ситуацією, зокрема з подорожчанням добрив та потребою їх більш ефективного використання. Усе це стало поштовхом до впровадження технологій точного землеробства, аналізу ґрунтів і картографування полів. Бо сьогодні в умовах конкуренції успіх в аграрному бізнесі як ніколи залежить від грамотного розрахунку та економії.

З нашого досвіду, окупність автопілоту на 1000 га становить 1 рік.

Або ось ще кілька цифр. Ми заплатили за агрохімічний аналіз ґрунту 11 тис. доларів, тобто 8,6 дол. на гектар. Спочатку я не розумів, чому ми маємо заплатити стільки грошей і що це нам дасть. Виявилося, що наші ґрунти бідні на цинк, і ця нестача відбирає в нас тонну на гектар врожайності кукурудзи. Пофорсункова система обприскувача економить 30–40 доларів на гектар. Тож я раджу всім іти в точне землеробство й не економити на впровадженні новацій.

— Як війна вплинула на ваші плани щодо розвитку? Яким був для господарства початок повномасштабного вторгнення?

— Передусім ми відчули, що опинилися в дуже важкій психологічній ситуації, люди були пригнічені. Події відбувалися поряд, і лише коли російські військові почали відходити, ми видихнули. Деякі механізатори пішли добровольцями, й це посилило кадрову проблему. Вона завжди була, а тут стала гострою. Стало також зрозумілим, що швидко це не минеться, тож треба пристосовуватися до нових умов і виходити в поле.

До посівної-2022 все було закуплено, треба було лише забрати. За пальним їздили на нафтобазу повз ворожі танки та БТРи, адже боялися, що база злетить у повітря й разом із нею наше пальне. Потім заливали його на полі в резервуари для води. Якимись манівцями невеликими машинами їздили по добрива, ЗЗР.

— Не всі фермери наважувалися розпочати сезон. Що вас мотивувало, тим паче в облозі?

— Якраз був час для підживлення озимих. Вирішили так: поки можемо працювати, будемо працювати. Очікували на деокупацію. Так і вийшло.

— Щира повага до вашої сили та витримки, а також всього вашого колективу. Це важко слухати, можу лише уявити, наскільки складно було пережити. Хочу повернутися до виробничих питань. Які у вас ґрунти?

— Більшість плюс-мінус однорідні, але є й проблемні, приболотисті території. Вибір культур для таких ділянок невеликий: соя, соняшник або інші культури, які можна сіяти доволі пізно.

Урожайність сої у 2023 році вийшла така: за очікування 2,5 т/га зібрали 3 т/га. Щоправда, сезон був нестандартний, допомогли опади. За таких сприятливих умов навіть відхід від технології не здатен зіпсувати результат. А було так, що з осені під сою ми не поклали в ґрунт калій, а навесні його внесення вже небажане, бо дає підкислення ґрунту, чого соя не любить. Внесли лише азот і фосфор — так нам рекомендували наші партнери з AgriLab. Ця порада не лише дала нам урожай більше очікуваного, а й здешевила внесення добрив.

— Якщо брати вашу технологічну карту до війни й сьогодні, що змінилося?

— Змінили систему підживлення й обробітку ґрунту.

— Багато хто змінив, просто зменшивши норми…

— Насправді треба враховувати кілька факторів. Візьмемо кукурудзу. У нашому господарстві точка беззбитковості цієї культури 9 т/га. У 2022 році ми отримали на гектарі 9 т сухого зерна та, продавши урожай за ціною 3200 грн/т без ПДВ, вийшли в нуль. Так, ми нічого не заробили, але й не втратили: виплатили зарплати працівникам, сплатили податки, облікували амортизацію техніки та інші витрати. Проте лишилося питання: як же заробити? Виходить, що треба на чомусь заощадити. Після аналізу ґрунту стало зрозумілим, що це можна зробити завдяки ефективнішому використанню добрив. Навесні 2023 року внесли добрива за такою схемою: обприскувачем окремо 200 кг/га КАС, задискували, а під час висіву сівалкою додали в рядок 80 кг/га фізичної ваги карбаміду, що становить десь 35 кг/га діючої речовини. За тієї самої врожайності, тобто 9 т/га, 2023 року ми зуміли зекономити, а значить, заробити.

— Ви обрали комбайн New Holland. Чому?

— Він сучасний, надійний, зрозумілий, простий у використанні, про нього схвально відгукуються колеги. До того ж ми отримали класну пропозицію від продавця, ще й змогли скористатися державною програмою «Доступні кредити 5–7–9».

Узагалі, в нас був період, коли за 5 років наш земельний банк зріс у 10 разів, тому нам потрібні були залучені кошти для активного розвитку. Нині в нас навантаження на бюджет по кредитних коштах становить 8,5%.

— Якими критеріями зазвичай керуєтеся під час вибору техніки?

— Якщо немає потреби, то не варто переплачувати за бренди. Трактор від ХТЗ та причіп виробництва «Оріхівсільмаш» виконують таке саме завдання з перевезення зерна, що й іноземний трактор і причіп. Інша річ спеціалізована й розумна техніка, така як обприскувачі та комбайни. Тут вибір має бути більш прискіпливим.

— Ще мало хто обладнує комбайни датчиками для картографування врожайності. Як до такого рішення дійшли ви?

— Датчиками картографування ми обладнали комбайн на початку війни. Якщо йти шляхом точного землеробства, без цього ніяк. Зараз ми бачимо, як варіюється врожайність на різних ділянках і можемо завдяки цьому коригувати внесення добрив.

Після аналізу всіх наших полів виявилося, що ґрунти за складом майже однакові, подекуди відрізняються хіба що рельєфом, тому диференційного висіву не потребують. Ми зраділи, бо диференційний висів і диференційне внесення добрив — справа не з дешевих, адже потребує купівлі дорогого обладнання.

Чому ж подекуди ми все-таки маємо недобір урожаю? На одному з полів, наприклад, взяли на тонну сої менше. Аналіз показав, що так сталося через істотний дефіцит калію. Крім того, на всіх без винятку полях виявилася нестача цинку. Приміром, фосфору та калію достатньо, а цинку ні. Внесли сульфат цинку — отримали збільшення врожаю. При цьому не вкладали в ґрунт нічого зайвого й у такий спосіб суттєво заощадили. Тобто важливо діяти свідомо, а карти врожайності покажуть, чи правильну технологію ми застосували.

— Соняшник — одна з ваших основних культур. Які особливості його вирощування?

— Під соняшник завжди робимо оранку з перегортанням пласта, тоді коренева система рослин краще розгалужується, кошики швидше достигають. Після оранки та внесення добрив проходимо бороною, щоб закрити вологу. Перед висівом додатково вносимо азот (карбамід або КАС) і культивуємо. У результаті минулого сезону мали в середньому 3,5 т/га. Після збирання врожаю котком-подрібнювачем проходимося по рослинних рештках і задисковуємо їх. Після цього сіємо озиму пшеницю або ярі культури навесні.

— Як розв’язуєте питання зі зберіганням?

— У наших складах залишати продукцію небезпечно, тому накопичуємо на елеваторі. Водночас зважуємо, як зручніше й дешевше транспортувати: залізницею або автотранспортом безпосередньо з господарства.

Фуражну пшеницю восени реалізували, на жаль, собі у збиток. На кожній тонні втратили по 1000 грн. Ми розуміли, що навесні кращої ціни не буде. Це дало нам оборотні кошти та можливість притримати олійні культури. На соняшник ціна спочатку впала нижче ніж 10 тис. гривень, але потім зросла до 14 тис. гривень, тоді як на пшеницю зростання становило лише 500 грн. Це підтвердило правильність нашого рішення. Продовольчу пшеницю минулого сезону взагалі не сіяли, бо вона останніми роками дуже здешевіла. У наших портах — Рені та Одесі — нам давали за неї в середньому по 210 дол., а зараз — не більше 150, а значить, наразі вирощування цієї культури не є доцільним для нашого регіону.

— Яка була врожайність пшениці?

— На рівні 6 т/га, більшість була фуражною. У 2023-му ми віддали фуражну по 3200 грн за тонну без ПДВ і правильно зробили. На сьогодні загалом пшениця — ризикова культура, особливо, коли ти реалізуєш її не із Заходу України, а аж із Сумщини, бо логістика теж подорожчала. І на більшу ціну очікувати дарма, адже український вал мало впливає на світовий.

Раніше точка беззбитковості пшениці становила для нас 5,5 т/га. Це найнижча урожайність за останні п’ять років, але при цьому ми рахували іншу ціну, 5 тис. гривень без ПДВ, саме за таку ціну ми реалізували пшеницю 2022 року. За нинішньої ситуації, повторюся, економіка зовсім інша.

— Підсумуймо, як можна впливати на собівартість, щоб заощаджувати ресурси? За допомогою яких інструментів?

— На прикладі нашого господарства, важливим є застосування точного землеробства. Це аналіз ґрунтів, картографування врожайності, контроль норм внесення добрив і ЗЗР, застосування автопілотів, а також системи Section Control, яка автоматично вмикає чи вимикає окремі секції обладнання на певних ділянках поля. Щоб спростити аналіз даних і покращити контроль за проведенням операцій на полі, ми використовуємо цифрову платформу Cropwise. Це теж важливий елемент точного землеробства.

Усе перелічене — найнеобхідніші системи, які дають змогу впливати на собівартість вирощування, заощаджувати кошти на добривах і препаратах. Отже, є можливість працювати ефективніше.

Однак, впроваджуючи будь-що, потрібно вміти аналізувати результати. І звісно, добре розбиратися в технологіях.

— Що б ви порадили колегам у непростих умовах сьогодення?

— Не бігти за модою, бо «всі так роблять». Дії мають бути виправданими. Порадив би краще рахувати гроші, адже в аграріїв планування й чіткі розрахунки майже завжди на останньому місці. Треба правильно вираховувати собівартість.

Варто відмовитися від речей і технологій, які тягнуть час і неефективні. Інколи дешевше найняти техніку, ніж мати своє.

Варто перевіряти ґрунт, розуміти, який елемент підживлення є лімітаційним. Запроваджувати ту технологію, яка окупається швидко. Не витрачати свій особистий час як керівника на «операційку», делегувати свої повноваження, довіряти людям. Не в тракторі сидіти, а більше думати про управління, їздити на конференції, спілкуватися з успішними та навчатися.