Трансформація від хайпу до рутини

RTK-сигнал, диференційне внесення, дрони чи FMS — усе це вже не фантастика, а робоча реальність українського агробізнесу. Та чи справді ми на крок попереду світу, як про нас часто говорять? Які «білі плями» залишаються в точному землеробстві? Наскільки складним виявився шлях точних інструментів від хайпової теми до реального застосування? Про те, як трансформується ринок, які рішення вже працюють і що може стати справжнім проривом, ми поговорили з Костянтином Шитюком, операційним директором «Контінентал Фармерз Груп», під час візиту на виробничі локації компанії.

— Костянтине, ми сьогодні багато говорили про напрями інвестицій компанії «Контінентал Фармерз Груп». Однак я не почула про точні технології. Можете пояснити, чому? Вони не в пріоритеті?

— Знаєте, ми звикли говорити про точне землеробство як про окремий напрям. Але це було радше від низької стартової точки, ніж від реальної потреби виділяти його окремо. Зараз ситуація інша: більшість елементів точного землеробства вже не сприймається як опція чи щось додаткове. Це просто частина щоденної роботи, частина технології й операційної діяльності.

Коли ми інвестуємо в техніку, то навіть не думаємо, чи має вона працювати за точним сигналом, відключати секції, контролювати норму висіву чи вносити диференційно. Це вже базові речі, які йдуть за замовчуванням. Тому ми й не говоримо, що окремо інвестуємо в точне землеробство.

Мені здається, настав час перевести тему точного землеробства з розряду хайпової у площину звичайної операційної діяльності. В Україні цей перехід ще триває, але ми рухаємося саме туди. Рівень розуміння технологій і доступ до обладнання, його використання серед українських аграріїв помітно зріс. Багато функцій тепер постачають в техніці як стандарт. Тому, якщо говорити про ефект, ми вже реалізували ті 20% рішень, які дають 80% результату. А тепер витрачаємо 80% зусиль, щоб дотиснути решту 20%.

Через це тема справді здається менш яскравою. Вона стає рутиною. І великі гравці, які серйозно працюють у цьому напрямку, вже не приділяють їй стільки уваги в публічному просторі.

— Що для вас уже стало рутиною?

— Ще кілька років тому ми довго сперечалися: чи потрібен точний супутниковий сигнал, RTK-сигнал, чи можна обійтися без нього або з використанням безплатного супутникового меншої точності. Зараз це вже ні в кого не викликає питань. Усі розуміють: потрібен.

Інша річ, що на Лівобережжі є великі проблеми із сигналом під час повітряних тривог або й взагалі постійно. Там господарства змушені думати, як вийти із ситуації: працювати з маркерами, попередньо розбивати поля під прохід техніки чи шукати інші альтернативи… На локаціях «Контінентал Фармерз Груп» поки що тривоги не такі часті, але проблема все одно існує. Ми маємо бути готовими до такого виклику.

Монітори з управлінням нормою висіву чи внесення, контроль і моніторинг витрат ТМЦ — це вже справжня рутина. Хоча й не на 100%: іноді є технічні обмеження за конкретними агрегатами, де витрати на впровадження точних систем більші за ефект.

А от робота з виділенням зон продуктивності й управлінням за зонами — тема досі неоднозначна. Хоча сам факт того, що всі вже з ними працюють — це також про рутину. Тут ми ще далекі від істини й ведемо багато дискусій з колегами як всередині компанії, так і на рівні аграрної спільноти.

Можу сказати, що в нашій компанії рівень забезпечення точного землеробства дуже високий. Але щоб досягти умовних залишкових 20% результату, про які я говорив, треба докласти 80% зусиль — і це не питання одного гравця, а спільна робота всього ринку.

— Міжнародні дослідження показують, що Україна серед лідерів у застосуванні точних технологій.

— Так, і я про це кажу: ми вже отримали ті 80% ефекту, які найбільш помітні. А от решта 20% — це інша історія. Їх досягти можна лише завдяки колективному розуму та розвитку самого ринку. Окремо, в межах однієї компанії, в умовах нерозвиненого середовища це зробити складно.

Тому зараз рутиною стали норми, контроль норм, диференційне внесення продуктів. Пошук подальших рішень — це завдання ширше.

— Ви вже фіналізували процес розбивання полів на зони продуктивності?

— Так, ми його завершили. Але чи можу сказати, що це ідеальне рішення? Ні. Як і у всіх великих гравців, ще є над чим працювати. Ми виділили зони на основі того підходу, який сьогодні вважають стандартним: оцифрували всі поля, створили карти рельєфу, використали багаторічні супутникові дані й дані агрохімічних аналізів. Тобто базу зроблено, і тепер ми поступово нарощуємо дані та працюємо над класичним зон-менеджментом.

— Ваші колеги говорять, що в Україні критично мало накопичених big data для якісного зон-менеджменту. Ви згодні?

— Тут немає чіткої межі — скільки саме даних достатньо. За шість, десять, п’ятнадцять років? Ми, наприклад, маємо валідні дані в середньому за шість років, за деякими показниками — за десять. Але сказати, що цього достатньо, складно. Ніхто поки не дав універсальної відповіді.

У світі моделі зон-менеджменту розробляють уже десятки років, але зараз ми дуже близькі до моменту, коли можна буде зробити якісний новий крок у цій системі організації агровиробництва — завдяки накопиченню достатнього масиву даних. Думаю, це станеться за тією самою логікою, за якою стався прорив у використанні ШІ-технологій. Україна зараз на такій самій стадії у сфері точного землеробства: ми швидко виросли, збираємо дані, але ще формуємо досвід їх повного застосування. І цей досвід стане важливим не тільки для нас, а й для світового ринку.

— У вас є власна система фарм-менеджменту. На чому вона побудована? На основі Cropwise, FieldView чи інших рішень?

— Чесно кажучи, я не знаю жодної універсальної Farm Management System, яка повністю закрила б потреби великого виробника. Для невеликих фермерів вибір готових цифрових платформ справді широкий, а от для компаній нашого масштабу такого рішення просто немає.

Ми давно дійшли висновку: FMS для великого агробізнесу — це інтеграція кількох або багатьох різних модулів, систем управління чи обліку. Ми поєднуємо найкращі можливості різних систем й інтегруємо їх з нашою ERP (програмною системою, яка об’єднує та оптимізує ключові бізнес-процеси підприємства, такі як фінанси, виробництво, логістику, управління персоналом та продажі). У результаті маємо єдину екосистему, яка одночасно закриває і фінансовий, і виробничий контур.

Ми використовуємо Cropwise, власні мобільні додатки, погодні сервіси, а також рішення від виробників техніки, наприклад Field View та John Deer Operations Center. Усі ці дані інтегруються у спільну базу, з якою ми вже працюємо. GPS-навігацію інтегруємо у Wialon, далі дані забираємо в ERP. Частину рішень ми робили самі — від кастомних баз даних до звичайних Excel-моделей, які теж підтягнуті в систему.

Окремий напрям — наші внутрішні мобільні додатки. Є застосунок для інженера, в якому він може робити заявки на запасні частини, дефектувати техніку, списувати використані ресурси, є застосунок для агронома, а також «Польовий комунікатор» — додаток для механізаторів, що дає змогу напряму обмінюватися інформацією диспетчерському пункту з механізатором. Крім того, ми розробили й впровадили робоче місце агродиспетчера.

Це і є наша Farm Management System — не готовий продукт, а конструктор із різних модулів, які ми адаптували під себе.

— Що являє собою робоче місце агродиспетчера у вашій компанії?

— Віддалений контроль техніки сьогодні є у всіх ключових гравців аграрного ринку: Wialon, GPS-дані, Cropwise та інші рішення. Але ми пішли далі: створили власний канал для агрегації цих даних і побудували систему їх оцінювання.

Йдеться не лише про те, щоб бачити, де їздить техніка. Ми отримуємо оцінку роботи за кожною операцією: яка машина виконувала завдання, як це оцінив агроном, що показав віддалений контроль. Це вже не просто відповідь на запитання «зроблено чи ні?», а конкретні цифри й якісні метрики. По суті, це агреговані дані в одному робочому середовищі з вбудованою логікою оцінки і каналами комунікації з виконавцями робіт.

— Чи плануєте як «Кернел» продавати свої цифрові рішення іншим господарствам?

— Наразі ні. «Кернел» розробляє власний продукт із чітко визначеними власними модулями, а ми будуємо екосистему з різних рішень, які вже є на ринку. Ми їх інтегруємо, адаптуємо під свої потреби, але не володіємо цими продуктами. Тож ми не розробники, а інтегратори.

— Що відбувається на рівні поля? Які рішення вже стали рутиною: диференційний висів, диференційне внесення добрив?

— Тут ще є над чим працювати, але ключові технології, які дають найбільший ефект, ми вже впровадили. Наприклад, диференційне внесення добрив застосовуємо там, де це справді має сенс — приблизно на 30–40% площ. Технічно готові робити й на 100%, але економічної доцільності немає.

Ми також практикуємо диференційне внесення вапна — дорогу операцію, де ефект особливо відчутний. Вапнуємо всі поля раз на п’ять років, і це дуже добре для українських реалій. Частково застосовуємо диференціацію для ґрунтових гербіцидів. Є ще потенціал для масштабування.

Найбільші очікування пов’язуємо із селективним внесенням препаратів. Це може дати реальний ривок ринку, але поки що технічних рішень для масового застосування небагато. Ми тестуємо ці технології й готуємося до моменту, коли вони стануть доступнішими. У 2025 році провели серію випробувань з якісно виконаними кількісними оцінками ефективності. У 2026 році матимемо вже повноцінно оснащений дослідний обприскувач для виконання таких внесень. Будемо вивчати, для яких обробок у схемах технологій захисту це можна використовувати найбільш ефективно.

Зональний менеджмент — окрема тема, ми вже її торкнулися. Межу деталізації кожен визначає для себе: можна виділити три великі зони, а можна дев’ять дрібних. Це питання радше підходів і здорового глузду, ніж універсальних правил. Ми намагаємося уникати перфекціонізму заради перфекціонізму й робимо те, що дає реальний ефект.

— Що саме тестуєте у сфері диференційного внесення ЗЗР?

— Ми випробовуємо кілька рішень для обприскувачів. Наприклад, тестували продукти Carbon Bee — французького виробника, який розробляє системи для модернізації як нових, так і вживаних обприскувачів. Також співпрацюємо з виробниками техніки, які розробляють власні системи управління форсунками на основі камер і штучного інтелекту.

Окремо скажу про розумний обприскувач Ecorobotix — ми його теж тестували, це вже готовий комерційний продукт, і це важливо. Але він має низку обмежень: невелику продуктивність, невелику ширину захвату, складність роботи по високих культурах. Через це поки що економіка його застосування для нас доволі сумнівна.

Втім, для овочів чи інших капіталомістких культур, де є 8–12 обробок за сезон, подібні рішення є цілком привабливі. І навіть для польових культур перспектива вже реалістична. Якщо ще 5 років тому це здавалося фантастикою, то зараз ми бачимо: технологія працює, просто поки що треба реально оцінювати її окупність.

— А як щодо БПЛА? Використовуєте їх для внесення чи моніторингу?

— Як інструмент внесення дрони ми застосовуємо точково — наприклад, для десикації соняшнику. Це проста операція, відпрацьована, і на ринку вже є достатня конкуренція таких сервісів, тому ми не тримаємо власний парк дронів-обприскувачів, а просто купуємо послугу.

Моніторинг відновили цього року: відео та фотозйомка посівів у визначених регіонах. Тут головний виклик — обмеження сигналів і правила польотів. Ми узгодили умови з владою та силовими структурами, визначили зони, де можна літати, й поступово нарощуємо цей напрям.

— А чому ви не відносите їх до точного землеробства? Адже дрони можуть робити знімки й працювати диференційно.

— Для мене дрони — це ще один новий технічний засіб, такий, як і інша сільськогосподарська техніка. Так, дрони можуть бути суттєво залучені в реалізацію елементів точного землеробства і можуть бути важливим елементом для впровадження точного землеробства у майбутньому. Чи можуть вони замінити самохідні обприскувачі? Теоретично — так. Однак поки що на практиці економіка не сходиться. Якщо наземний обприскувач виконує роботу за 3–5 дол. на гектар, то дрон — за 7–12 дол., та ще й із нижчою продуктивністю на сьогодні. Це вже не говорячи про те, що робота БПЛА дуже залежить від погодних умов, обсяг внесення робочого розчину для ряду обробок також має бути більшим. Для великих господарств із достатньою кількістю обприскувачів наразі це не має сенсу. Тож поки що дрони — робочий інструмент для вузьких завдань, а не заміна традиційним обприскувачам.

Позитивно, що дрони вийшли зі стадії «хайпової іграшки». Ми навіть створювали власні полігони, де пробували працювати лише дронами. Але поки що практичного сенсу в цьому немає. У випадках, коли мокро чи є інші обмеження для наземної техніки, коли критичним є витоптування посівів, дрон — справді зручний вихід. Але переводити всі операції на дрони зараз недоцільно.

— Які рішення ви зараз тестуєте?

— Повторюся, передусім нас цікавить усе, що пов’язане з точним внесенням, особливо з точним внесенням ЗЗР. Це підготовча робота. Ми хочемо бути готові до того моменту, коли технологія стане масовою й економічно вигідною. Я переконаний, що саме селективне внесення — один із найбільш серйозних кроків, які можуть дати справжній прорив на ринку. Ми створюємо власні полігони, тестуємо різні комбінації препаратів, дивимося, як підготувати техніку під нові системи, наприклад, як краще організувати пофорсункове внесення, а не лише посекційне. Зараз акцент саме на цьому.

— У перспективі найближчих 5–10 років: які технології точно залишаться, а що, на вашу думку, зникне як тимчасовий тренд?

— Останнє слово завжди за економікою. Все, що не дає реального прибутку і результату, буде поступово відсіюватися. Все, що не можна масштабувати — так само.