Перспективи вуглецевих кредитів

Коли рослина росте, вона через фотосинтез поглинає вуглекислий газ і перетворює його на органічні сполуки, з яких формуються стебло, листя, коренева система й насіння. Після збору врожаю частини рослин лишаються на полі й розкладаються мікроорганізмами. Так частина вуглецю переходить у ґрунт і накопичується там у вигляді гумусу, що робить землю родючішою.

Вуглецеві ринки впровадили через пів століття розмов про секвестрацію вуглецю як один зі способів стабілізувати концентрацію парникових газів в атмосфері й сповільнити глобальне потепління. Ці ринки мають на меті регулювати викиди газів шляхом купівлі й продажу бізнесами та організаціями «прав» на ці викиди.

Валютою такого ринку став вуглецевий кредит, у нас його також називають сертифікатом. Це еквівалент однієї тонни вуглекислого газу. Механізм зводиться до такого: щоб отримати право на викид однієї тонни CO2, організація має придбати у фермера чи лісогосподарства одну тонну CO2, захоплену їхнім ґрунтом.

У 2021 році світовий ринок торгівлі вуглецевими кредитами досяг річної ринкової вартості в один мільярд доларів. У листопаді 2024 року на черговій щорічній конференції ООН з питань зміни клімату (COP29) майже 200 країн погодили оновлені стандарти щодо операцій з вуглецевими кредитами, роботи міжнародних вуглецевих ринків, прозорості обліку скорочень викидів.

Чимало європейських фермерів дедалі оптимістичніше дивляться на додатковий дохід, який зможуть приносити поля завдяки обліку секвестрації вуглецю їхніми ґрунтами. Та наскільки перспективно це для українських аграріїв, які зайняті оптимізацією поточних процесів, вимушені враховувати наслідки й ризики війни і часто не мають вільних ресурсів для додаткових інвестицій?

У пошуках відповіді на це питання ми розмовляли з Регіною Уразмановою, менеджеркою з вуглецевих рішень в EOS Data Analytics, яка відвідала ту саму 29-ту конференцію ООН з питань зміни клімату.

— Регіно, як ваша компанія пов’язана з ринком карбонових кредитів і яка її роль у захопленні вуглецю?

— Ми комбінуємо різні набори даних (супутникові знімки, погоду, рельєф тощо), щоб моделювати секвестрацію вуглецю в ґрунті. Це спеціалізоване завдання для тих, хто вже працює на ринку вуглецевих кредитів і шукає спосіб оптимізувати пов’язані з цим витрати.

— На ці рішення вже є попит?

— Попит є, проте в Україні ми ще на початку цього шляху. Аграрію спершу треба зрозуміти, як він буде отримувати й продавати ті вуглецеві кредити, і лише потім він турбуватиметься, як цей процес оптимізувати. Тому що більше країна на державному рівні турбується про інновації та сільське господарство, то актуальнішою і доступнішою є секвестрація вуглецю в цій країні для аграріїв. Відповідно, у таких країнах є попит на рішення, подібні нашим. Скажімо, наш найбільший клієнт з Австралії. Власне, його проєкт профінансував сам уряд Австралії.

В Україні ми наразі ведемо перемовини з кількома потенційними клієнтами, але поки що мова йде переважно про чималі підприємства. Окрім цього, я бачила в медіа репортаж про успішний досвід ПОСП ім. Івана Франка, якому вдалося суттєво диверсифікувати свої доходи через отримання й продаж вуглецевих кредитів. Враховуючи, що вони вдалися до цього після повномасштабного вторгнення, то результат захопливий.

— Чому інтерес поки демонструють лише великі підприємства в Україні?

— Щоб отримати зиск із затримання вуглецю в ґрунті, доведеться проробити чималу роботу. Насамперед аграрій має обрати територію й методологію, за якою він обліковуватиме секвестрацію вуглецю й претендуватиме на заробіток. Два найвідоміші методологічні стандарти — від Verra та Gold Standard. Перший — простіший, він фокусується на збільшенні поглинання вуглецю, другий має додатковий фокус на сталому розвиткові.

За обраною методологією аграрій має пройти процес реєстрації й визначити початковий рівень вуглецю в ґрунті. Для цього слід зібрати широкий набір даних про свої поля, культури, методи обробітку ґрунту, зрошення, внесення добрив тощо. Розповісти про поточний стан угідь нескладно, але ж треба ще й зібрати історичні дані за останні три роки. Якщо господарство користується цифровими платформами, де накопичуються такі дані, то це великий плюс.

Опісля аграрій оновлює свої практики на полі відповідно до обраної методології, щоб потім за секвестрацію вуглецю отримати гроші. Кожна ситуація є унікальною, й інколи зміни на полях потрібні мінімальні, але загалом у методологіях описуються рекомендації і щодо сівозміни, і щодо обробітку ґрунту, і щодо використання покривних культур та синтетичних добрив.

Окрім цього, на початку проєкту й через деякий час аграрій подає зразки ґрунту на аналіз у лабораторію, щоб підтвердити збільшення вмісту вуглецю й отримати сертифікат про надання кредитів, які можна буде згодом продати. Часто відбір й аналіз таких зразків є найдорожчою частиною процесу, що суттєво зменшує маржинальність проєкту.

Щоб спростити фермерам завдання, в Україні — як і в інших країнах — на ринку працюють розробники вуглецевих проєктів. Це посередники між сертифікаторами та аграріями, які допомагають останнім або бюрократично, або технологічно, або в обидва способи. Ми на цьому ринку моделюємо вміст вуглецю в ґрунті через аналіз супутникових та історичних даних про поля та використані практики, щоб допомогти аграріям скоротити витрати на регулярний забір матеріалу та виміри вуглецю в ньому в лабораторіях. Без відбору зразків не обійтись, але моделювання допомагає зменшити кількість і регулярність подання проб ґрунту на аналізи.

Як бачите, для участі у вуглецевих проєктах потрібні додаткові ресурси, увага і вільні обігові кошти. А їх у пересічних фермерів і за мирних часів бракувало. Тож логічно, що першопрохідцями з отримання вуглецевих кредитів у нашій країні є підприємства, які можуть виділити ресурс на інновації та піти на відповідні ризики.

Також можна зрозуміти скепсис фермерів щодо вимог для отримання карбонових кредитів. Ми часто чуємо побоювання, що практики, впровадження яких диктують найпопулярніші методології, призведуть до зменшення врожайності. Такий ефект справді може мати місце. Хоча дедалі більше досліджень демонструють, що він є тимчасовим, і згодом такі регенеративні практики оздоровлюють ґрунт і, навпаки, збільшують врожайність.

— Ви згадували про роль держави у впровадженні практик секвестрації вуглецю. Чи є державна підтримка карбонових програм в Україні?

— У 2018 році Україна опублікувала власну Стратегію низьковуглецевого розвитку до 2050 року. До речі, тоді ми потрапили в десятку перших країн, які це зробили. Хоча такі візіонерські документи, скажімо так, могли відійти на другий план із широкомасштабним вторгненням, юридично вони лишаються підставою для впровадження інструментів та програм переходу на низьковуглецевий розвиток, зокрема й фінансових.

Це дає підстави для діяльності розробників вуглецевих проєктів, які допомагають аграріям сертифікуватись, отримувати та реалізовувати вуглецеві кредити.

Однак поріг входу на ринок карбонових кредитів для більшості фермерів є все ще зависоким. Сподіваюсь, уже скоро уряд запровадить національну систему сертифікації, яка дещо спростить отримання вуглецевих кредитів для фермерів.

Окрім методологій та стандартів, Європейський Союз також активно підтримує фермерів у впровадженні низьковуглецевих практик через фінансові стимули й технічну підтримку. Україна вже пропонує фермерам гранти на власну справу, проте спеціалізовані гранти на регенеративне сільське господарство сприяли б підвищенню інтересу до теми секвестрації вуглецю.

— Ви брали участь у конференції ООН з питань зміни клімату восени 2024 року. Які саме зміни в регулюванні ринку карбонових кредитів там ухвалили й чому?

— Попередні механізми, які регулювали міжнародні вуглецеві ринки, а саме Кіотський протокол та, зокрема, Механізм чистого розвитку, були недосконалими, допускали так званий «грінвошинг» і подвійний облік скорочення викидів. На цій 29-й конференції впроваджено нові правила, прозоріші й простіші. Насамперед вони дозволяють торгувати вуглецевими кредитами не лише підприємствам, але й цілим країнам.

Так ми стаємо на крок ближче до єдиного глобального вуглецевого ринку, адже сьогодні існують і обовʼязкові вуглецеві ринки різних масштабів, і різні волонтерські ринки. Далі необхідно запустити централізовану платформу для торгівлі кредитами, залучити до неї усіх країн-учасниць Паризької угоди, та встановити єдині правила звітності й верифікації.

Це якщо загально окреслити шлях, яким ми йдемо. Бо якщо занурюватися в деталі, то багато що лишається недосконалим: вимоги до проєктів, які можуть отримати кредити, санкції за їх порушення, за маніпуляції з цінами на кредити й так далі.

Зокрема, ми в EOS Data Analytics просуваємо ідею, що сертифікацію та аудит практик секвестрації вуглецю можна спростити через обов’язкове моделювання рівнів вуглецю із залученням супутникової аналітики. Якщо людству так важливе зменшення вуглецевих викидів, то чому саме аграрії, які хочуть заробляти на секвестрації вуглецю, — що і так відбувається завдяки їхній сільськогосподарській діяльності! — мають ще доводити факт цієї секвестрації й розбиратися в технологічних нюансах методологічних стандартів?

Спрощення підрахунку вуглецю в ґрунті й процесу сертифікації зменшить і поріг входу для українських аграріїв, і ризики маніпуляцій та обману в цьому питанні.

— Як супутникова аналітика спрощує сертифікацію?

— Уявімо, що ви як аграрій проходите процес сертифікації для заробітку на секвестрації вуглецю. Аудитор від сертифікаційної організації має бачити, що ваші поля справді захоплюють стільки вуглецю, скільки ви заявляєте. Як я казала раніше, для цього вам потрібно надати аналізи зразків ґрунту з полів та інші документи, а аудитору — перевірити їх справжність, інколи з виїздом на місце.

Ми знаємо, що супутники здатні робити знімки полів дедалі більшого просторового розрізнення у різних спектральних діапазонах. Завдяки таким знімкам уже давно можна оцінювати здоров’я рослин і вологість ґрунту в моменті та в динаміці.

Завдяки появі машинного навчання на базі різних даних ми створюємо модель, у якій міститиметься інформація про те, як, наприклад, зміна обробітку рівненського дерново-підзолистого ґрунту впливає на вміст у ньому вуглецю. Або як секвеструє вуглець каштановий ґрунт із високим умістом гумусу в Херсонській області, якщо зменшити або збільшити кількість внесених добрив.

Зараз ми тренуємо цю модель на конкретних територіях. Коли вона матиме достатньо високу точність на рівні всієї країни, вимірювання рівня вуглецю в ґрунті можна буде так автоматизувати, що аграрії зможуть отримувати сертифікацію (і, відповідно, прибуток) у більш передбачуваний та швидший спосіб.

Якщо уряди та міжнародні організації зацікавлені в зменшенні парникових викидів й у відстеженні цього процесу, то справедливо очікувати, що вони стимулюватимуть цю роботу й вдосконалення таких моделей і рішень.

Я певна, що, коли це станеться, заробіток із секвестрації вуглецю нарешті стане актуальною, доступною та фінансово привабливою можливістю для всіх українських аграріїв.

— Які господарства можуть заробити на секвестрації найбільше? Чи може це стати заробітком для сертифікованих органічних господарств?

— Найбільш вигідно впроваджувати технології зв’язування вуглецю в ґрунті тим господарствам, у яких більше полів та які на старті сертифікації мали менші показники вмісту карбону в них. Тобто тоді, коли початковий рівень вуглецю в ґрунті низький і шляхом оновлення практик господарювання його суттєво підвищують. Якщо ж господарство вже вдається до всіх практик регенеративного господарства, прописаних у сертифікації, то отримати карбонові кредити не вийде.