Кадрова криза загрожує врожаям

Господарство ПП «Україна-Агро 2С» обробляє 5200 га у Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області. Підприємство створили у 2009 році шляхом злиття сільгоспкооперативу «Україна» в селі Юрківці та агрофірми в сусідній Бережанці. Основні культури: кукурудза і соя, також у сівозміні є озима пшениця, озимий і ярий ячмінь, озимий ріпак. Мали соняшник, але від нього наразі відмовляються і роблять ставку на кукурудзу.

Господарство практикує інтенсивну технологію вирощування, тож і врожаї тут отримують відповідні: середня врожайність пшениці за останні п’ять років становила 8,4 т/га, максимальна — 9,2 т/га. Урожайність по ярому ячменю за останні п’ять років коливається в межах 6,5–7,5 т/га, урожайність по ріпаку — 4–4,5 т/га. Соняшнику збирали 3,5–4 т/га. Озимий ячмінь сіють останні два роки, середню врожайність отримують на рівні 9,1–9,2 т/га.

Окрім пильної уваги до захисту і живлення культур, багато зусиль ПП «Україна-Агро 2С» було спрямовано на технічну модернізацію. За останні роки тут спробували диференційний висів та диференційне внесення добрив і переконалися в ефективності цих операцій. На жаль, після початку повномасштабного вторгнення господарство потерпає від системної кадрової кризи, тож багато починань довелося поставити на паузу.

— Олеже Леонідовичу, розкажіть, як відбувалося технічне переоснащення підприємства. Яку техніку вдалося купити? Яким коштом?

— За останні 14–15 років ми закупили нової техніки на 5 млн доларів, майже повністю переоснастили господарство. Зараз маємо гідний парк техніки, зокрема чотири трактори John Deere потужністю 370–400 кінських сил, шість комбайнів Claas (Сlaas Lexion і Claas Tukano), два самохідні оприскувачі John Deere, всю причіпну техніку (сівалки, культиватори, глибокорозпушувачі), посівний комплекс Pöttinger тощо. Фактично маємо всю техніку, що нам на сьогодні потрібна.

Ми збудували свій зерносушильний комплекс, маємо сушарку Bonfanti на газу та ще одну на пелетах. Також маємо свій елеватор на 30 тис. тонн зберігання зерна. Обладнання для зерносховища замовляли у вітчизняних виробників. У перспективі плануємо розширення зерносховища ще на 10–15 тис. тонн зерна, оновлення й осучаснення зерносушильного комплексу.

Уся техніка в нас нова, вживану ми не купуємо. Більшість обладнання брали в кредит, причому взяти пільгові державні кредити нам майже не вдавалося. Кредити брали під заставу техніки й так поступово переоснащували господарство.

— Чи маєте техніку й обладнання для впровадження технологій точного землеробства?

— Так, маємо трактори John Deere, на яких стоять трекери. Ці системи дають змогу тракторам бачити навісне та причіпне обладнання.

У нас є розкидачі добрив Horsch, які можуть працювати з різною нормою внесення добрив. Маємо сівалки точного висіву, тобто можемо впровадити диференційний висів та диференційне внесення мінеральних добрив.

У нас є два нові комбайни Сlaas, обладнані системами картографування врожайності, але ще чотири комбайни такої можливості не мають. Хочемо ці комбайни дообладнати, щоб система фіксувала рух усієї техніки, бачила та фіксувала врожайність по полю. Це нам дасть змогу проводити аналіз урожайності й бачити, як вона відрізняється на полях та навіть на окремих ділянках.

Також ми активно застосовуємо різні агрономічні програми, які дають змогу нам через супутники бачити, як розвиваються наші культури, де є нестача добрив, вологи тощо і відповідно швидко реагувати на вимоги рослин. Працюємо з програмами Cropwise і MyJohnDeere, тож маємо можливість здійснювати загальний моніторинг полів.

Обов’язково робимо аналіз ґрунту. Цього року плануємо зробити навесні аналіз ґрунту на кукурудзяних полях. Приблизно 50% полів кукурудзяного клину ми вже проаналізували, тепер зробимо решту. Результати аналізів вважають актуальними чотири роки, тож щороку маємо намір аналізувати ґрунти на четвертій частині полів.

— З вашого досвіду, як застосування нових технологій підвищує ефективність виробництва та знижує собівартість вирощування?

— Звичайно, ефективність підвищується. Наприклад, якщо на сівалках є посекційне відключення, то немає пересівів, а це значна економія насіння. А уявіть, скільки можна зекономити грошей, якщо господарство розмножує насіння супереліти, яку закупило для своїх потреб! Плюс немає загущення посівів, нашими сівалками ми забезпечуємо рівномірність сходів і, відповідно, збільшення врожайності. Сівалка точного висіву розкладає насіння як треба з одного проходу. Скажімо, по сої нам треба було зробити міжряддя 35 см, і з сівалкою Kinze у нас усе вийшло.

Те саме стосується й наших розкидачів точного внесення з посекційним відключенням секцій, які дають змогу регулювати норму внесення й вносити добрива там, де потрібно. Це економія добрив і підвищення врожайності.

У нас є самохідний обприскувач John Deere з автоматичним посекційним відключенням форсунок і можливістю ультрамалооб’ємного внесення ЗЗР. Тобто можна раціонально та ефективно використовувати ЗЗР, а це й економія розчину, і турбота про рослини, бо дворазове внесення препарату може призводити до опіку рослин та навіть до їх пошкодження або загибелі, та, як наслідок, втрат врожаю.

Ми бачимо на тлі подорожчання добрив, висівного матеріалу та ЗЗР, яку маємо економію коштів завдяки впровадженню елементів точного землеробства. Це вигідно, адже дає змогу з одиниці площі отримати ту саму, а іноді й вищу врожайність за значно менших витрат. Це рентабельно, й ми плануємо рухатися в цьому напрямку.

— З якими проблемами ваше господарство стикається на шляху впровадження точного землеробства?

— Перша та головна проблема — нестача кваліфікованих кадрів, які б могли працювати на нашій техніці. Зараз це питання стоїть дуже гостро у зв’язку з мобілізацією. Щоб навчити людину працювати на новій техніці з новими технологіями, треба як мінімум три-чотири роки. Навчання та набуття досвіду потребують часу. Ми мали таких досвідчених людей, але їх мобілізували до війська. Зараз у нас катастрофічна ситуація, бо на наступну посівну нам вкрай не вистачає три ― чотири кваліфіковані фахівці, які б могли працювати на тракторах John Deere, щоб виїхати на поле, занести в програму всі необхідні дані та працювати відповідно до завдання. Це потребує досвіду.

Молодь, яка приходить до нас, потребує навчання. Оператор техніки має відпрацювати хоча б один сезон під наставництвом досвідченого спеціаліста, щоб набити руку й натренувати очі. Але з наставниками й тренерами також велика проблема, їх теж не вистачає. Ми подавали на бронювання наших працівників. Зарплати у нас по підприємству достатньо високі, ми є серед підприємств критичної інфраструктури, але бронювання з нас зняли й робітників наших частково мобілізували. Знову подаватимемо на бронювання наших спеціалістів, але які результати будуть, кого забронюють, кого заберуть, поки не знаємо.

У наших партнерів, продавців техніки й обладнання, та сама проблема. І в колег по галузі теж. Ми чудово розуміємо ситуацію в країні, у нас іде війна, але проблема з персоналом є і вона доволі серйозна.

Ми робимо все від нас залежне, щоб утримати господарство і не припиняти виробництво навіть за цих непростих умов. А щоб утримати господарство, треба дбати про його рентабельність, що без точних технологій украй проблематично.

— До речі, про рентабельність. Ви не так давно відмовилися від вирощування соняшнику. Не шкодуєте зараз, адже за соняшник дають непогану ціну?

— Соняшник ми не будемо вирощувати, бо для нас це невигідно. По-перше, велика проблема — падалиця. Щоб її прибрати з поля, доводиться двічі обробляти його гербіцидами. Від післядії цих гербіцидів страждають наступні культури, однозначно знижується їх урожайність. По-друге, в посушливі роки соняшник активно споживає вологу з глибоких шарів і зневоднює ґрунти. Тож він поганий попередник і для пшениці, і для ячменю, і для кукурудзи.

Ми дійшли висновку, що вдалішим попередником буде соя. Її середня врожайність становить 3,5 т/га, високоврожайних сортів — до 4 т/га, у цьому році реалізувати сою можна було по 22000 грн/т чи трохи дешевше. Це при тому, що соя — справді хороший попередник. Тож на соняшнику багато не виграєш. Тому ми повністю відмовилися від нього і не шкодуємо.

— У вашій сівозміні доволі багато ячменю, чим ця культура приваблива?

— Так, минулого сезону ми мали в сівозміні 500 га озимого та 500 га ярого ячменю. Ячмінь стали вирощувати, бо нам потрібні стернові попередники, адже не буде хорошої сівозміни тільки із соєю та кукурудзою. Крім того, у пивоварних ячменів (а ми вирощуємо саме пивоварні сорти) в окремі роки непогана ціна.

— Ви робите ставку на кукурудзу, але багато хто з аграріїв вважає її малоперспективною і малоприбутковою. Як у вас?

— Я вважаю, що кукурудза є однією з найрентабельніших культур. Але обов’язково треба мати свою сушарку, бо сушити на стороні дуже дорого. Ми маємо свою сушарку, тож для нас кукурудза є прибутковою. У нас навіть у неідеальний рік у плані погодних умов вона дає 13–14 т/га.

Ми ретельно відпрацювали технологію вирощування кукурудзи. Поля готуємо з осені. Ґрунт обробляємо глибокорозпушувачами Horsch Tiger. Спочатку йдуть диски, потім лапи, які розпушують ґрунт до 22 см вглиб. На відміну від плуга, цей агрегат не створює підплужну підошву. Натомість його перевага: він рівномірно перемішує та загортає рослинні рештки на всю глибину обробітку, покращуючи тим самим структуру ґрунту. Наприкінці осені ще раз проходимо глибокорозпушувачем по полю та одразу вносимо мінеральні добрива. Можемо вносити й складні, але найчастіше ми вносимо карбамід, у середньому 3,5 центнера на гектар на глибину 22 см. Це теж робимо глибокорозпушувачем. Навесні ми закриваємо вологу та сіємо. Кукурудза — вдячна культура в плані відгуку на застосування диференційного висіву і внесення добрив.

І хоча маємо нині проблему з персоналом, який би ці технології впроваджував, сподіватимемося на краще.