Стратегії роботи в зоні ризику

Світлана Гонта очолює ТОВ «Кіпер Агро» з 2017 року. За цей час підприємство вибудувало системну модель роботи на 1100 га земельного банку: з впровадженням елементів точного землеробства, цифровим контролем полів, розвитком власної переробки і додаванням нішевої культури в сівозміну.

Жінка-директор в агросекторі — явище не виняткове, але й типовим назвати його складно. Тим паче в зоні ризикованого землеробства на півночі Одещини, де кожен сезон може стати випробуванням через нестачу вологи, рішення мають бути виваженими, а фінанси — прозорими. Про те, як працювати в умовах кліматичних викликів, нестачі кадрів і воєнних ризиків, — у нашій розмові.

— Пані Світлано, для початку розкажіть, будь ласка, про ваше господарство: який у вас земельний банк, на яких культурах спеціалізуєтеся і які напрями діяльності розвиваєте сьогодні?

— Наше господарство розташоване в Одеській області, у Любашівці. Земельний банк підприємства становить близько 1100 га. У рослинництві працюємо із зерновими та олійними культурами. Основу сівозміни становлять пшениця та соняшник — приблизно по 300 га кожна культура. Також вирощуємо ячмінь (близько 180 га), кукурудзу — останніми роками це 60–80 га. До 250 га відводимо під шавлію.

Важливим напрямом для нас є переробка. На базі господарства працює комбікормова лінія з виробництва повноцінних гранульованих комбікормів та виробництво паливних пелет.

— Яку систему обробітку ґрунту використовуєте в господарстві? За якими технологіями працюєте?

— Ми працюємо за класичною системою обробітку ґрунту, однак оранку проводимо не щороку — зазвичай раз на два-три роки, залежно від поля та культури. У ті роки, коли оранку не застосовуємо, робимо дискування. Тобто ми не тримаємося жорстко однієї схеми, а дивимося на стан ґрунту й сівозміну. Саме така система обробітку добре лягає під нашу нішеву культуру — шавлію.

— Шавлія — лікарська рослина. Як ви з нею працюєте і чому вирішили зайти саме в цей напрям?

— Шавлія у нас — багаторічна культура, ми працюємо з нею в довгій сівозміні. Зазвичай перший рік сіємо ячмінь, а під його покровом — шавлію. Далі культура росте кілька років, а через 3–4 роки площу заорюємо.

Вийшли ми на шавлію завдяки кооперації з переробником. Поруч із нами, у Зеленогірську, у 2014–2015 роках почало працювати підприємство «Юсалвія» — це сімейний бізнес із французьким корінням, який спеціалізується на переробці шавлії. Через специфіку культури дуже важлива відстань від поля до заводу — не більше 50–60 км, адже зелена маса швидко втрачає якість і потребує оперативної переробки.

Ми розташовані недалеко, тому спочатку пішли у співпрацю: частину полів здавали в суборенду, подивилися на технологію, навчилися. А вже з 2021 року почали самостійно вирощувати шавлію й здавати готову зелену масу. Це виявилося значно цікавіше економічно, ніж просто суборенда землі.

Шавлія у нас без поливу, що для нашого регіону дуже важливо. Наприклад, ріпак ми виключили із сівозміни, бо останніми роками восени часто маємо посуху, тож сходи просто не отримуємо. А шавлія, навпаки, показала себе як менш ризикова і більш маржинальна культура. Витрати на неї відносно невеликі: насіння і два внесення ЗЗР — і від хвороб, і від бур’янів.

Також ми докупили подрібнювач поживних решток, щоб після збирання врожаю за потреби підкосити рослину. Якщо після збирання піде дощ, шавлія може знову піти у цвіт, витрачаючи енергію. Ми цього не допускаємо, щоб культура краще зайшла в наступний рік.

І ще один момент: шавлія — це дуже красиво. Коли дозріває і жовтіє пшениця, а поруч починає яскраво-синьо цвісти шавлія, краєвид стає неймовірним. Якщо ділянка велика, аромат чути ще на під’їзді до поля — і все це разом дає сил і натхнення.

— Чи використовуєте в господарстві елементи точного землеробства: GPS-навігацію, автопідрулювання, системи контролю техніки?

— Так, елементи точного землеробства ми використовуємо доволі давно — ще з 2018 року, до повномасштабної війни.

На сівалках і тракторах у нас встановлено GPS-навігатори, завдяки яким техніка рухається чітко по заданих лініях. Це дає змогу уникати пропусків або перекриттів під час сівби й обробітку. Я в будь-який момент можу зайти в систему й побачити рух кожної одиниці техніки по полю — де проходили, з якою шириною захвату, чи були пропуски.

Крім того, на кожній одиниці техніки встановлено системи контролю пального. Я бачу фактичну витрату дизпалива, місцеперебування техніки, обсяг виконаних робіт. Це дає можливість не просто контролювати процес, а й разом з агрономом робити висновки по роботі в полі: де потрібно скоригувати підхід або зробити зауваження.

Дуже цінний для нас ефект дала цифровізація меж полів. Я встановила GPS-навігатор на квадроцикл і об’їхала всі поля по периметру. Ми зафіксували фактичні межі, після чого розробники програми нанесли ці дані на електронну карту з прив’язкою до кадастрової інформації. І тоді стало наочно видно, де саме сусіди, переважно одноосібники, заходять на нашу територію.

Ми були одними з перших у районі, хто мав повноцінну електронну базу полів. І коли людям не просто говориш, а показуєш на карті: ось ваш пай, ось наш, ось межа — питання зникають. Спротиву вже немає. Фактично, це дало змогу повернути й зафіксувати ті гектари, які реально є в оренді, й привести земельний банк у відповідність до фактичної площі.

— Якими цифровими платформами користуєтеся?

— Працюємо з платформами Feodal і Cropwise.

— Ви згадали, що сівалка рухається за навігатором. А що це дало вам на практиці — в полі?

— Насамперед це точний висів. Посіви виходять рівні, без загущень і «прогалин» з бур’янами. Рядки не збиваються, немає «косінців», і, відповідно, догляд за посівами стає простішим і якіснішим. Обробіток ґрунту йде рівно, обприскування проходить без перекриттів і пропусків, бо техніка чітко тримає лінію. Відповідно, завдяки навігації ми економимо пальне та ЗЗР. Крім того, значно легше виконувати міжрядні обробітки.

— Наскільки загалом господарство забезпечене технікою?

— У нас достатньо техніки для власних потреб, також надаємо послуги з обробітку ґрунту й обприскування. У 2018–2019 роках ми оновили парк техніки: придбали два трактори Case ІН серії Farmall та Puma потужністю 110 і 210 к. с., Білорус, маємо кілька стареньких МТЗ. Для обробітку ґрунту використовуємо культиватори Veles-Agro і «Уманьфермаш», дискові борони «Краснянка» і Ducat Gold від Lozova Machinery. Комбікормова лінія теж вітчизняна, виробництва жмеринського заводу «Артмаш».

Також маємо сівалки точного висіву Gaspardo і Kuhn Planter, якраз перед початком повномасштабного вторгнення купили й привезли вживаний американський самохідний обприскувач Challenger SPRA-COUPE.

Комбайни наймаємо з 2017 року. Колись мали свою збиральну техніку, але її ремонт став дорогим, моделі були застаріли, якість збирання — незадовільна. Тож наймати нам поки зручніше й вигідніше. До речі, на будь-які закупівлі товарів чи послуг проводимо тендер, вивчаємо пропозиції.

— Чи підбивали вже підсумки минулого року — як він склався для господарства з погляду врожайності та економіки?

— Минулий рік був складним через посуху. Соняшник і кукурудза суттєво просіли за врожайністю, і це, звісно, вплинуло на загальний результат. Водночас завдяки пшениці, ячменю та шавлії ми змогли вирівняти ситуацію і не зайти у збитки. Надприбутків не було, але зернова група частково компенсувала втрати.

— Кукурудзу ви при цьому повністю із сівозміни не виводите?

— Ні, повністю кукурудзу ми не прибираємо, хоча її площі суттєво скоротили. Якщо раніше мали до 200 га, то зараз — 50–80 га. По-перше, частина зерна йде на виплату паїв, адже є орендодавці, які беруть саме зерном. По-друге, кукурудза потрібна для власної комбікормової лінії, бо вона є базовим компонентом багатьох рецептів. І лише надлишок, якщо він є, продаємо.

— Як щодо соняшнику і загалом які у вас очікування від поточного сезону?

— Якщо говорити про соняшник, то позаминулий рік був дуже вдалим — тоді ми на ньому добре заробили. А от минулий сезон через нестачу вологи такого результату не дав.

Натомість цього року ситуація з вологозабезпеченням зовсім інша. З осені пішли хороші опади, і в метровому шарі ґрунту сформувалися достатні запаси продуктивної вологи; зволоження профілю сягає 120 см. Для порівняння: минулого року в кращому разі запаси продуктивної вологи становили до 50 см. Наші землі розташовані у двох селах, і там ведемо постійний контроль опадів — за старим, перевіреним методом, зі звичайними опадомірами. Навіть на відстані кількох кілометрів кількість опадів може суттєво відрізнятися, і ми це враховуємо в роботі. До того ж агроном паралельно веде власні спостереження. Цієї зими й на початку весни волога продовжує накопичуватися — були і дощі, і сніг. Тож і по кукурудзі, і по соняшнику очікування набагато кращі, ніж торік.

Загалом в аграрному виробництві відчувається циклічність: є сильні роки, є середні, а є такі, що потребують витримки й фінансової подушки. Це не лише мої спостереження як керівника господарства, а й досвід з тих часів, коли я працювала з агропідприємствами в податковій службі. Цього року ми обережно оптимістичні — за всіма розрахунками сезон має бути вдалим.

— Наскільки жорстко у вас вибудуваний контроль технологічних процесів у полі? Яку роль у цьому відіграє агроном?

— У нас без агронома в поле ніхто не виходить — це принципова позиція. Він затверджує норми висіву насіння і внесення ЗЗР, перевіряє налаштування техніки, приймає поле після виконаних робіт. Лише після його погодження техніка виходить на роботу в поле. Агроном у нас молодий, але відповідальний.

— Яка загалом ситуація з персоналом на підприємстві? Як справляєтеся з кадровими викликами?

— Штат у нас, на жаль, суттєво зменшився. Багатьох наших працівників забрали на війну. Це дуже болюча тема — двоє наших хлопців загинуло, кілька зараз служать. Один працівник був списаний за станом здоров’я і повернувся до роботи в господарстві.

У сезон ми залучаємо додаткових людей — зокрема, на тік і зерноочисну споруду. Взимку частину трактористів також залучаємо до інших робіт, щоб люди мали зайнятість. Працюємо з тим ресурсом, який є, і максимально його бережемо.

З управлінців у нас сформована команда — усі можемо заміщати одне одного. Я більше відповідаю за фінансові питання: комунікацію з банками, податковою, закупівлі та реалізацію продукції. Агроном, звісно, має свою ділянку роботи, заступник з виробництва — свою.

— На початку розмови ви зазначили, що маєте переробку. Можете розповісти детальніше?

— У нас є комбікормова лінія з виробництва повноцінних гранульованих комбікормів для курей, качок, індиків, перепелів і свиней. Використовуємо власне зерно, а також докуповуємо вітамінні й мінеральні добавки за рецептурами — загалом у складі комбікорму понад 25 інгредієнтів.

Технологічний процес охоплює змішування, пресування, гранулювання, сушіння та просіювання, щоб на виході отримати якісний продукт без борошнистих домішок. Фінальний продукт фасуємо в пелети й реалізуємо вже як готовий комбікорм.

Минулого сезону через проблеми з якістю соняшнику ми отримали багато пустого зерна та відходів. Замість того щоб списувати їх у втрати, ми на базі комбікормової лінії додали необхідні решета й ролики — і з відходів соняшнику виготовили близько 140 т пелет. Частину реалізували — це дало додатковий дохід, а частину використовували самі — було чим опалювати приміщення. Фактично, ми перетворили відходи на ресурс.

До речі, зерносушарка у нас також працює на відходах: пшениці, ячменю, соняшнику, змішуємо їх і застосовуємо як паливо.

— Чи надаєте послуги сушіння іншим господарствам?

— Так, раніше надавали. Сушарку ми придбали приблизно у 2019 році. Тоді сушили не лише власну кукурудзу, а й працювали із сусідами, особливо з одноосібниками. Після збирання кукурудзи могли ще в лютому приймати зерно на досушування, попит був стабільний. Минулого року ситуація була іншою — через посушливий сезон зерно надходило з нижчою вологістю, тому потреби в сушінні не було.

— Яка ситуація з підготовкою до висівної — чи вистачає ресурсів і як із фінансуванням?

— На сьогодні насіння і засоби захисту рослин ми вже повністю закупили. Що стосується добрив, то пропозицій на ринку багато, і ми хочемо залучити фінансування. Можу сказати, що фінансування зараз доступне. Працює державна програма «5–7–9», і за нею можна отримувати кредити практично в усіх банках. Державні банки пропонують трохи нижчі ставки, приватні — дещо вищі, але сама програма діє доволі широко.

Важливий момент: фінансування доступне тим господарствам, які прозоро ведуть облік, мають коректну фінансову та податкову звітність, реальний баланс. Якщо бухгалтерія ведеться чесно, без «намальованих» показників, банки йдуть назустріч і відкривають кредитні лінії.

Після неврожайного року аграріям, звісно, потрібне додаткове фінансування, і сьогодні інструменти для цього є — головне вміти ними користуватися.

— Які сьогодні збут і логістика? Наскільки процеси налагоджені після початку повномасштабної війни?

— Станом на 2025 рік ситуація зі збутом значно стабілізувалася. На ринку з’явилося багато нових трейдерів, яких раніше не було, до того ж активно працюють і великі компанії — Kernel, Brooklyn-Kyiv, Louis Dreyfus. Тобто з вибором контрагентів зараз простіше, ніж рік тому.

У нас вигідне розташування — близько 180 км до Одеси. Крім того, маємо власний зерновоз DAF (самоскид), який проходить усі стандарти приймання на елеваторах. Тому всю продукцію вивозимо самостійно, без залучення сторонніх перевізників.

У господарстві є власна сушарка, ми доводимо зерно до кондиційних показників, і вже сухе, стандартне зерно заїжджає на приймальні пункти. Тобто з погляду якості й підготовки продукції проблем немає.

Ми не зациклюємося лише на портах. Часто буває, що локальні переробники або заводи дають кращу економіку, ніж порт, якщо рахувати ціну мінус логістика. Наприклад, по соняшнику інколи вигідніше проїхати 10–20 кілометрів до заводу, ніж везти продукцію на далеку відстань. Тому ми завжди рахуємо комплексно: ціна, логістика, умови розрахунку і строки.

Окремо для нас важливе питання безпеки. Ми намагаємося планувати логістику так, щоб машини їхали вдень. Нічні рейси — це ризики і для водія, і для техніки, і для вантажу. Влітку також зважаємо на температурний режим на трасах. Тому часто завантажуємо автомобіль з вечора, а виїзд плануємо о 4–5 ранку. Вдень менше повітряних тривог, рух прогнозованіший. А вночі намагаємося, щоб автомобіль уже був удома.

— Як ваше підприємство підтримує військових?

— Від початку повномасштабного вторгнення ми системно допомагаємо Збройним Силам України. Від господарства передали автомобіль КАМАЗ, придбали та передали автомобіль Ford Transit. Неодноразово забезпечували військових колесами, запчастинами, мастильними матеріалами, харчовими продуктами.

Наше підприємство є членом Всеукраїнської аграрної ради, яка регулярно організовує збори коштів для різних підрозділів ЗСУ. Ми постійно долучаємося до цих ініціатив.