Від саморобного трактора до картування врожайності

Фермерське господарство «Вотані» в Кременчуцькому районі — типовий приклад невеликого сімейного бізнесу, який поступово виріс з одноосібництва до системного виробництва з власним технічним парком і елементами точного землеробства. Нині його очолює Олександр Мошта.

Назва господарства має свою історію. Її свого часу запропонував Олександр, адже ще в школі захоплювався ботанікою — звідси й відсилання до науки про рослини. Водночас у «Вотані» закладено і родинний зміст: літеру «В» замінили на «Б», адже батько й засновник господарства — Василь Вікторович Мошта, справу якого продовжує син.

Фактично господарство починалося з одного саморобного трактора і кількох паїв, які обробляли власними силами. У 2008 році його зареєстрували офіційно. Сьогодні «Вотані» — це близько 250 га в обробітку, переважно власні землі, повністю сформований технічний парк і компактна команда, де кожен працівник — універсальний спеціаліст. Батьки Олександра — Василь і Тетяна Мошти — активно залучені до роботи попри пенсійний вік, дружина працює бухгалтером. Окрім цього, мають охоронця і двох механізаторів.

Останні роки стали для господарства серйозним випробуванням: посуха, зниження врожайності, а з початком повномасштабної війни — ще й обмеження в роботі з точними технологіями через нестабільний GPS-сигнал. Попри це, тут уже встигли пройти ключовий етап трансформації — від інтуїтивних рішень до роботи з даними, і чітко розуміють, куди рухатися далі.

— Олександре, якою є сівозміна господарства сьогодні? Як вона змінювалася в часі?

— Основу сівозміни традиційно становить соя — її частка може сягати 60% залежно від року. Крім того, вирощуємо пшеницю, ячмінь, кукурудзу та соняшник. Набір культур загалом стабільний, і ми дотримуємося базових принципів чергування: після сої висіваємо кукурудзу або озиму пшеницю.

Якщо говорити про динаміку, то раніше частка сої була вищою. Коли господарством керував батько, ця культура домінувала в структурі посівів. І, що важливо, це не створювало критичних проблем, навіть попри інтенсивне повернення культури в сівозміні. Урожайність значною мірою залежала від погодних умов, передусім від вологи. У посушливі роки результати просідали, але це стосувалося не лише сої — у такі періоди всі культури реагують схоже.

Коли я долучився до роботи, ми стали поступово переглядати структуру посівів. Зокрема, зменшили частку сої, щоб диверсифікувати ризики. Ситуація на ринку змінюється: ціни на культури коливаються, і залежність від однієї позиції може бути вразливою. Крім того, більш різноманітна сівозміна позитивно впливає і на агрономічні показники.

Є й практичний аспект, який вплинув на таку структуру в минулому. Соя була менш вимогливою в плані ресурсів: як технічних, так і логістичних. Наприклад, для вирощування кукурудзи потрібна потужніша техніка, відповідні жатки, більші можливості для транспортування. На початковому етапі господарство цього не мало, тому соя, а також пшениця і соняшник, були більш доступними. Фактично батько працював тією технікою, яка була в наявності, й міг самостійно закривати весь цикл від висіву до збирання. Кукурудза ж часто потребувала залучення сторонніх послуг, що ускладнювало процес. Тож така структура посівів була не лише агрономічним, а й економічно обґрунтованим рішенням на той час.

— Розкажіть про технічне оснащення господарства. І одразу уточню: яку систему обробітку застосовуєте?

— Сьогодні ми практично повністю забезпечені власною технікою і можемо виконувати всі основні операції самостійно. За останні роки суттєво оновили парк: зокрема, перейшли на техніку John Deere. У господарстві працює комбайн цієї марки John Deere W660 із системою картографування врожайності, а також трактор потужністю близько 200 к. с., який виконує основний обсяг робіт.

Щодо обробітку ґрунту, то ми відійшли від оранки. Раніше застосовували оранку, зокрема під кукурудзу, але якість її виконання не завжди нас влаштовувала. До того ж у посушливі роки вона погіршувала вологозабезпечення ґрунту, тому перейшли на більш щадні технології — переважно дискування. У цьому напрямі добре зарекомендував себе дисковий агрегат Rubin від Lemken у поєднанні з трактором: така зв’язка забезпечує якісний обробіток і є більш енергоефективною.

Обприскування також виконуємо власними силами. Використовуємо причіпний обприскувач українського виробництва «Богуслав». Загалом техніка працює стабільно, хоча є окремі моменти, які хотілося б удосконалити. Частину техніки купували у 2016–2017 роках у межах державної програми підтримки вітчизняних виробників. Згаданий обприскувач «Богуслав» і культиватор українського виробництва «Технополь» придбали з компенсацією близько 40%. Це був позитивний досвід: техніка працює не один сезон без суттєвих зауважень. На мою думку, українське машинобудування цілком може бути конкурентним. Головне — правильно обирати виробника.

Якщо говорити про структуру парку, то маємо три трактори МТЗ, а також основний 200-сильний трактор John Deere. Частину старішої техніки поступово виводимо з експлуатації. Загалом цього достатньо не лише для обробітку наших площ, а й для надання послуг іншим господарствам.

Сівбу також виконуємо власними силами. Для просапних культур використовуємо сівалку Maschio Gaspardo SP8 — для наших площ її продуктивності достатньо, якість висіву влаштовує. Для зернових маємо сівалку СЗ «Астра-4» українського виробництва. Вона не нова, але цілком функціональна. Водночас розуміємо, що із часом її потрібно буде замінити на сучаснішу модель.

Загалом підхід у нас такий: поступово оновлювати парк, з огляду на реальні потреби господарства і фінансові можливості.

— Чи надаєте послуги іншим господарствам?

— Так, для нас це додаткове джерело доходу. Маємо коло постійних клієнтів, які розраховують на нашу техніку. Однак основа бізнесу — це все ж рослинництво: вирощування власної продукції та її реалізація.

— Коли ви почали активно працювати в господарстві і як відбулося знайомство з технологіями точного землеробства?

— До господарства я долучився у 2017 році, після повернення зі служби в АТО. До цього мав досвід роботи в аграрному бізнесі, зокрема працював у компанії «Астарта-Київ» та на «Глобинському м’ясокомбінаті» економістом. Цей досвід дав мені розуміння підходів, які застосовують у великих структурах, і частину з них я згодом намагався адаптувати в нашому виробництві.

Уперше з точним землеробством мене познайомили колеги. Коли ми придбали новий комбайн John Deere, обладнаний системою картографування врожайності, вони порадили звернути увагу на цифрові рішення, зокрема платформу Climate FieldView. Ми вирішили спробувати демо — фахівці приїхали, налаштували систему, підключили техніку, і вже з перших результатів стало зрозуміло, що це справді працює.

Ключовим чинником для впровадження стала потреба в об’єктивних даних. На той момент ми активно експериментували з гібридами й технологіями обробітку ґрунту, намагалися визначити, що найкраще працює в наших умовах. Однак без точних вимірювань це було складно: оцінки часто базувалися на візуальному сприйнятті, яке може бути хибним.

З появою картографування врожайності ситуація кардинально змінилася. Ми отримали реальні показники з кожної ділянки поля: врожайність, вологість, неоднорідності. Це дало змогу більш точно оцінювати результати й ухвалювати рішення на основі даних, а не припущень.

Наприклад, була ситуація, коли візуально один сорт сої перед збиранням був значно кращим: вищі рослини, більш розвинені й потужні. Здавалося, що саме він дасть кращий результат, сподівалися на 3–3,5 т/га. Проте після збирання й аналізу даних виявилося, що він дав 2,9 т/га, натомість інший, менш ефектний на вигляд сорт забезпечив ті самі 3–3,5 т/га: він мав більше стручків і більшу масу бобів. Без цифрових інструментів такі показники відстежити практично неможливо.

Окрім підбору гібридів, точні технології допомогли нам оцінити ефективність різних систем обробітку ґрунту. Ми могли порівнювати, як одна й та сама культура реагує на оранку, дискування чи глибоке розпушування, і робити висновки не лише з погляду врожайності, а й витрат. Зокрема, стало зрозуміло, де можна оптимізувати обробіток без втрати результату і заощадити на паливі.

Головне, що дало нам впровадження точного землеробства — масив даних, на який можна спиратися. І щороку ця база зростає, даючи змогу ухвалювати обґрунтованіші управлінські рішення.

— Чи плануєте далі розвивати точне землеробство в господарстві?

— Так, хотіли б розширювати застосування точних технологій і на трактори, і на ґрунтообробну техніку, і на обприскування. Проте реалії останніх років, зокрема війна, суттєво ускладнили цей процес.

Минулого сезону, наприклад, ми не змогли якісно провести картографування врожайності. Через постійні повітряні тривоги сигнал GPS часто зникав, і система не записувала дані. Чекати ми не могли: треба було вчасно зібрати врожай, поки дозволяла погода. У підсумку вдалося зібрати лише 20–30% інформації. Через це ми поставили розвиток точного землеробства на паузу: підтримуємо ті рішення, які вже працюють, але масштабувати їх далі складно.

— Автопідрулювання використовуєте?

— Технічно така можливість є і на комбайні, і на тракторі. Фактично ж не користуємося з тієї самої причини: нестабільний сигнал. Працювали на безкоштовному сигналі, планували перейти на платний, але, як з’ясувалося, під час тривог він так само недоступний. Тобто гарантії стабільної роботи зараз немає.

— З якими цифровими сервісами працюєте?

— Переважно з Climate FieldView. На обприскувачі маємо систему від Ag Leader: там є дуже корисні функції. Йдеться про інструмент, який дає змогу правильно розбити поле на робочі смуги й оптимізувати проходи техніки. Система фактично веде машину, допомагаючи одразу задати логіку руху з урахуванням ширини захвату. Завдяки цьому поле обробляється рівномірно, проходи оптимізовані, не треба повертатися й дообприскувати окремі ділянки. Для обприскування це особливо критично: там будь-яке перекриття — це ризик пошкодження культури, а пропуски — недоотриманий результат. Точність реально економить і ресурси, і час, і зменшує вплив людського чинника. Я навіть звертався до розробників інших платформ із пропозицією реалізувати схожий функціонал, але поки що без результату. Хоча, як показує практика, це одна з тих дрібниць, яка дає відчутний ефект у полі.

— Якщо говорити про наступні етапи роботи з даними, чи пробували визначати зони продуктивності на основі карт врожайності й працювати з ними?

— Так, у Climate FieldView система дає змогу наочно побачити неоднорідність поля й автоматично формує зони продуктивності на основі зібраних даних. Однак наше господарство поки що не готове перейти до наступного кроку — роботи зі змінними нормами. Теоретично це логічно і правильно: ти маєш карту врожайності, додаєш до неї результати аналізу ґрунту — і вже на цій основі можеш варіювати норму висіву чи внесення, більш точно працювати з кожною зоною поля. За цим — реальна ефективність. Проте є об’єктивне обмеження — фінанси. Для переходу на змінні норми потрібні додаткові інвестиції: і в обладнання, і в аналітику, і в саму технологію. І для господарства нашого масштабу це поки що суттєве навантаження.

Наразі ми зупинилися на етапі збору та аналізу даних. Розуміння вже є, наступний крок теж очевидний — питання лише в можливостях його реалізації.

— Чи розглядали використання дронів у господарстві?

— Поки що власного досвіду немає, але була ситуація, коли дрон міг би реально допомогти. Потрібно було внести гербіцид на соняшнику, який уже був доволі високим: зайти штанговим обприскувачем означало б пошкодити посіви. Планував залучити підрядника з дроном, свого знайомого, але через великий попит він фізично не встиг виконати замовлення вчасно. У підсумку, поки дійшла черга, ми вже зібрали цей соняшник, і потреба в обприскуванні відпала.

Це, до речі, добре показує реальну ситуацію на ринку: послуга затребувана, але пропозиція не завжди встигає за попитом.

Загалом вважаю, що за дронами є майбутнє. Цілком можливо, що із часом вони частково замінять класичне штангове обприскування, особливо в складних умовах.

— Як оцінюєте останні сезони з погляду врожайності?

— Останні роки були складними через посуху, і це суттєво вплинуло на результати. Сою, наприклад, раніше стабільно отримували 3–3,5 т/га, але в останні сезони врожайність знизилася до 2–2,5 т/га. Щодо кукурудзи падіння ще відчутніше: якщо в хороші роки мали 10–13 т/га (у заліковій вазі), то минулого сезону — близько 4–5 т/га. Фактично це зниження майже вдвічі, що за нинішніх витрат дуже болісно для економіки господарства.

Соняшник у посушливих умовах показує себе стабільніше, тому тут ситуація краща. Водночас ми не збільшуємо його частку в сівозміні, тримаємо на рівні 20–30%, зважаючи на навантаження на ґрунт.

Працюємо з гібридом Аризона від Syngenta — він добре адаптований до наших умов і дає стабільний результат. Навіть у складний рік отримали близько 3 т/га, а в сприятливі — 4–5 т/га. Олійність також на високому рівні — 51–52%.

Цього року збільшили площі під озимою пшеницею до 50 га. Зокрема, посіяли німецький сорт — зараз спостерігаємо, як він проявить себе в наших умовах. Сезон нетиповий, із морозною та сніжною зимою, тому робити остаточні висновки зарано.

— Чому обрали іноземну селекцію пшениці?

— Це рішення було цілком практичним. Я побачив результат у полі — працював на збиранні в господарстві знайомих і на власні очі оцінив урожайність. Збирали нашим комбайном з картографуванням, і там пшениця показала дуже високі результати — до 12 т/га, щоправда, у сприятливий рік. Це змусило замислитися: чому в них такі показники, а в нас — гірші. Почав детальніше розпитувати про технологію та сорти і в підсумку вирішив спробувати у себе. Закупили елітне насіння, почали розмножувати.

Навіть у не найкращі за погодою роки отримували 4,5–5 т/га. Однак ключове — це якість: пшениця виходила першого класу з дуже хорошими показниками. І саме якість дала економічний ефект: продукцію забирали борошномельні компанії з передоплатою та премією до ціни. Тобто ставка була не лише на врожайність, а й на якість — і вона себе виправдала.

— Як плануєте структуру посівів на яровий клин?

— Загалом зберігаємо основні культури: кукурудзу, соняшник і сою. Плануємо дещо збільшити площі під кукурудзою, оскільки зараз уже маємо можливість самостійно її вирощувати і збирати — технічно до цього готові. На гібридах переважно працюємо з Pioneer, також закладаємо невеликі дослідні ділянки із Syngenta, щоб порівнювати результати.

— Як організований збут продукції? Чи є проблеми з реалізацією?

— На сьогодні з цим проблем немає. Маємо власні складські потужності, що дають змогу зберігати 80–90% урожаю залежно від року. Тому не мусимо продавати продукцію з поля, а можемо чекати вигіднішої ціни.

Реалізацію ведемо гнучко: або під потребу в обігових коштах, або орієнтуємося на ринок і продаємо, коли ціна нас влаштовує.

Щодо каналів збуту — тут нам допомагає розташування. Поруч працюють переробні підприємства і великі споживачі: зокрема, співпрацюємо з «Астарта-Київ», є попит з боку тваринницьких комплексів, комбікормових і переробних підприємств. Також працюємо з великими птахівничими господарствами — вони часто пропонують конкурентні ціни. Завдяки злагодженій логістиці та належній якості продукції маємо стабільний збут і можемо обирати вигідніші умови.

Стежте за нашими офіційними каналами в соціальних мережах:

Facebook 

Telegram