Відкладений попит на сільгосптехніку накопичується. Та чи вистачить аграріям фінансових сил дочекатися завершення війни, щоб реалізувати свої потреби?
ОНОВЛЕННЯ НА ПАУЗІ
Те, що ринок сільгосптехніки за останні два роки істотно просів, знає кожен, хто дотичний до цієї галузі. Продавці тракторів і комбайнів фіксували падіння на 70-75%, а в деяких компаній результати були ще гіршими. Минулий рік для багатьох став роком випробувань: навіть якщо імпортери не постраждали від війни фізично і не понесли прямих матеріальних втрат, фактично повна зупинка продажу перекреслила всі довоєнні плани. Аграрії не знали, яке майбутнє їх очікує, і усіма силами намагалися зберегти активи у грошах.
Планове оновлення технічної бази поставили на паузу практично всі великі й середні компанії. Лише поодинокі покупці із західних регіонів проявляли хоч якусь активність. Інші переключилися на ремонти й відновлення наявного парку машин, що давало змогу і далі функціонувати підприємствам у найближчій перспективі. Своєю чергою, це дало змогу диле‑ рам заробити на продажі запчастин і наданні сервісних послуг.
Поточний сезон має кращий вигляд. Передусім більш‑менш зафіксувалися межі зони ведення бойових дій, що зробило агробізнес більш прогнозованим. Компанії прорахували ризики, розробили короткострокові й довгострокові стратегії відповідно до регіонів присутності й могли б планувати подальший розвиток, якби не кілька важливих моментів.
За останні два роки продавці тракторів і комбайнів фіксували падіння на 70-75%, а в деяких компаній результати були ще гіршими
ЛОГІСТИКА УСЕ «З’ЇДАЄ»
Відсутність нормального експорту ставить під питання можливість продажу агропродукції взагалі. Якщо вивезення зерна перетворюється на довготривалий трилер із невідомим результатом, планувати майбутнє стає дуже важко. Минулий сезон відпрацював зерновий коридор, що дало змогу розвантажити елеватори. Однак потрібно враховувати, що є перехідні залишки у розмірі від 5 до 10 млн тонн, які додадуться до чималого цьогорічного врожаю. Морський експорт поки що обмежений, і у світлі нещодавньої ракетної атаки цивільного вантажного судна перспективи залишаються незрозумілими. На сьогодні Україні потрібен експорт зернових в обсязі 5-7 млн тонн на місяць, з яких залізниця здатна вивезти у кращому разі 2-2,5 млн тонн. За останніми звітами потужність морського експорту нині становить трохи більше мільйона тонн на місяць, чого абсолютно недостатньо. І хоча умови спонукають до розвитку перероблення, швидко побудувати нові потужні підприємства і, що більш важливо, знайти покупців на готову продукцію просто нереально. За таких умов аграріям доводиться обережно ставитися до інвестицій у техніку, зберігаючи фінансовий ресурс для елементарного виживання.
Аграріям доводиться обережно ставитися до інвес‑ тицій у техніку, зберігаючи фінансовий ресурс для елементарного виживання
ЗЕРНО ДЕШЕВШАЄ, ТЕХНІКА ДОРОЖЧАЄ
Вартість основних зернових і олійних у світі знижується вже другий рік поспіль. І тут не так важливі причини, як наслідки для українського аграрія. За нормального експорту вітчизняні фермери отримували б достатній прибуток навіть в умовах «низького» ринку. Однак логістика «з’їдає» левову частку маржі, й зараз трейдери пропонують за пшеницю і кукурудзу близько 100 доларів, тоді як на світових біржах ціна майже вдвічі вища. Враховуючи, що в США очікують рекордний урожай кукурудзи, біржові котирування на цю культуру продовжують знижуватися. Це аж ніяк не додає оптимізму аграріям, оскільки див не буває, і трейдери також знижуватимуть пропозиції. Тому трендом цієї осені в Україні стала максимально дешева доробка кукурудзи й підготовка до тривалого зберігання у розрахунку на кращу ціну. Продавати в мінус нікому не хочеться, адже це автоматично спричинить відсутність вільних грошей у фермерів.
Не варто забувати про ціни на техніку. Вони зросли в усьому світі через стрибок попиту і проблеми з постачанням компонентів ще у період пандемії коронавірусу. І без того недешева сільгосптехніка стала відчутно дорожчою. Також слід додати вплив курсу національної валюти. Він впав у співвідношенні до євро і долара, що змусило дилерів підвищувати цінники. Хороша техніка стала менш доступною, тоді як заробітки аграріїв зменшилися. Вітчизняні виробники у цій ситуації знаходяться у більш вигідних умовах, але й вони значну частку компонентів купують за кордоном, тож так само залежать від світових цін.
Вже зараз можна передбачити, що після завершення війни швидкого відновлення ринку сільгосптехніки очікувати не варто
ЗМІНА УМОВ ВІДКОРИГУЄ ТЕХНОЛОГІЇ
Мабуть, кожен український аграрій під час війни стикнувся з дефіцитом кадрів. Чоловіки йдуть до лав ЗСУ, і подекуди замінити їх просто нікому. Є розуміння, що працювати, як раніше, не вийде, і власники підприємств повністю переглядають стратегію роботи, починаючи від корекції технологій з акцентом на збільшення продуктивності й скорочення кількості операцій до практично повного переходу на використання послуг найманої техніки.
До чого це призведе? Передусім збільшиться потреба у високопродуктивних машинах. Це потужні трактори, комбайни, широкозахватні причіпні знаряддя. Навіть відносно невеликі господарства замість трьох 150‑сильних тракторів купуватимуть один 400‑сильний, який зможе виконувати таку ж кількість роботи, але з одним трактористом замість трьох. Навіть попри можливі незручності, такий підхід застосовуватимуть через безвихідь. Попит на послуги механізованих загонів зросте, проте й вони також відчувають кадровий голод, тому швидко відреагувати на вимоги ринку не зможуть. Ще одним рішенням може стати перехід на ресурсоощадні технології, які певною мірою зменшують потребу в працівниках. Але тут може знадобитися значна корекція машинного парку, що потребує надмірних інвестицій.
Через брак персоналу навіть відносно невеликі господарства замість трьох 150‑сильних тракторів купуватимуть один 400‑сильний, який зможе виконувати таку ж кількість роботи, але з одним трактористом замість трьох
РИНОК ШВИДКО НЕ ВІДНОВИТЬСЯ
Незважаючи на загальне старіння машинного парку, агросектор не готовий вкладатись у нові трактори й комбайни, перебуваючи у своєрідному очікуванні кращих обставин. Економічна ситуація, військові ризики, загальна невизначеність з експортом, а нерідко й відсутність реальної можливості щось купувати через відсутність коштів стримують продаж сільгосптехніки. Це стосується як самохідних машин: тракторів, комбайнів, обприскувачів, так і більшості причіпних знарядь. Відкладений попит продовжує накопичуватися, проте не варто розраховувати на миттєве відновлення ринку, як це відбувалось у другій половині 2015 року. Тоді головним і практично єдиним драйвером була невизначеність після подій 2014‑го. Морські шляхи були відкритими, ціни на зерно дозволяли нормально заробляти. Залишалося зрозуміти, яким шляхом піде країна у політичному сенсі, щоб і далі спокійно працювати. Коли все стало зрозумілим, продажі стрибнули так, що в імпортерів тривалий час нічого не можна було купити, а замовлення приймали з відтермінуванням постачань на 4-6 місяців.
Сьогодні вже можна передбачити, що після завершення війни швидкого відновлення ринку сільгосптехніки очікувати не варто. Більшість підприємств хоч і розпочне процес оновлення парку, але через брак фінансових ресурсів робитиме це поступово. Нині фахівці вголос говорять про вкрай несприятливу ситуацію для агросектору, і йдеться не про заробітки, а про виживання галузі. Уже сьогодні значна частина компаній зазнала великих збитків, і для відновлення довоєнних темпів розвитку знадобиться не один рік. Зросла кількість банкрутств в аграрній галузі, що лише підтверджує стан речей. Не треба бути провидцем, щоб спрогнозувати стагнацію за подальшого продовження війни й проблем із вивезенням зерна. Тож що довше триватимуть несприятливі умови, то повільніше відновлюватиметься ринок сільгосптехніки після того, як погані часи завершаться.
Уже зараз багато компаній відчуває значне погіршення фінансового становища, і можливості для оновлення техніки скорочуються. Якщо припустити, що війна закінчується вже завтра, порти починають повноцінно працювати й ціни на зерно відновлюються до звичного рівня, можливостей для інвестицій у техніку буде не так багато. Усе залежатиме від фінансового становища компаній. Ті, хто мають достатні резерви, зможуть скористатися ними й оперативно оновити основні засоби. Але таких компаній з кожним місяцем меншає.
Реальною перспективою є зміщення попиту в бік дешевої техніки, і це простежується вже сьогодні. Однак, якщо говорити про високотехнологічне обладнання, таке як сівалки точного висіву, зміни попиту не передбачається. Коли від якості роботи машини напряму залежить майбутня врожайність, економія недоречна, тому з цими машинами покупці ризикувати не будуть.
Існує думка, що очікування завершення війни у будь‑якому разі спричинить різкий стрибок продажу сільгосптехніки. Теоретично так має бути, але на практиці ситуація дещо інша. Ті учасники ринку, кому зараз вдається отримувати хоча б мінімальний прибуток, поступово оновлюють свої машинні парки. Це відбувається не так швидко і зовсім не в тих масштабах, як раніше, але цього вистачає, щоб повноцінно функціонувати. Аутсайдери, яким вдасться протриматися, будуть певний час відновлюватись і працювати на старій техніці.
З технікою для нішевих культур ситуація дещо відрізняється. Наприклад, попит на бурякозбиральні комбайни може відновитися ще до завершення війни, якщо експорт українського цукру зростатиме. Перед війною посіви цієї культури скоротилися до історичного мінімуму (180 тис. гектарів), однак зараз спостерігається стійке зростання в цьому сегменті. Цукрові буряки стали лідером за маржинальністю минулого сезону в більшості регіонів, і цього року під ними було зайнято вже 250 тис. гектарів. Хороші перспективи в нашого цукру і на світовому ринку, що дає підстави аграріям активізувати цей напрям. Продажі в цьому сегменті за всіма підрахунками мають піти вгору вже найближчим часом. Ось такий оптимізм на тлі загального песимізму.
Цукрові буряки стали лідером за маржинальністю минулого сезону в більшості регіонів, і у 2023 році під ними було зайнято вже 250 тис. гектарів. Тож попит на бурякозбиральні комбайни може відновитися ще до завершення війни, якщо експорт українського цукру зростатиме
ТРЕБА БУТИ РЕАЛІСТАМИ
Отже, ситуація насправді не дуже. Внутрішні й зовнішні чинники поки що залишаються несприятливими. Відкладений попит, на який так сподіваються імпортери та вітчизняні виробники, справді існує, але також є багато чинників, які не сприятимуть швидкому відновленню продажу. Потрібно бути реалістами й дивитися фактам в очі. А факти говорять, що на цьому відрізку часу український агробізнес переживає не найкращі часи.