Чи можна гарантувати захист зібраного врожаю від розкрадання під час його перевезення та зберігання
Ще якихось 50 років тому само собою малося на увазі, що кожна особа, дотична до операцій із зерном (збирання, перевезення, зберігання), привезе собі додому бодай декілька мішечків збіжжя. Втім, ніхто особливо не крився і щойно зібрану пшеничку спокійно цупили цілими самоскидами. Оскільки це все було «народне» добро, то часто керівництво на таку практику заплющувало очі.
Ставлення до розкрадання зерна змінилося вже в приватних фермерських господарствах. Адже агровиробник не для того вирощує врожай, щоб його порозносили по домівках та базарах різні спритники. Тим більше, що крадіжки за нових умов набули нових небачених масштабів.
Раніше зерно було потрібне селянам передусім як корм для худоби, ну а зараз на ньому можна незле так заробити. Так, скажімо, за цінами минулого сезону, поцупивши «Камаз» соняшнику, можна було просто озолотитися. Тому, на жаль, вирощений врожай крали, крадуть і продовжують красти, починаючи від комбайна та вантажівки від поля до току й закінчуючи презентабельними сучасними елеваторами. Як кажуть в народі: де тонко,там і рветься. І попри усі заходи з посилення охорони та внутрішньої безпеки на підприємствах, «свої» і сторонні зловмисники винаходять все нові й нові способи заволодіння частиною зібраного врожаю.
СПРИТНО ЗАБИРАЮТЬ ЧУЖЕ
Про винахідливість сучасних крадіїв зерна можна писати товстелезні томи, а дехто з них міг би претендувати на престижні міжнародні премії за винахідництво. Наприклад, один тямущий хлопець, здається на Кіровоградщині, примудрився заново «прошити» електроніку комбайна щодо контролю врожайності. І любісінько збирав собі по 28 ц/га, видаючи для звітності 22–23 ц/га. Кажуть, німці-інженери, які приїхали розбиратися із цією справою, навіть уявити не могли, що це в принципі можливо.
Доводилося чути й про супермасштабну операцію із систематичного приховування реальної врожайності, засновану на круговій поруці. Мовляв, існував собі цілий підрозділ агрокомпанії, в якому все поставлене збоку керівництво видавало в центр липові занижені показники врожайностіта валового збору. Ну, вродило, вважайте, не по три тонни сої, а по дві з половиною на полі площею 200 га… І з кукурудзою ж та сама пісня.
Жодна, навіть найкраща система внутрішньої безпеки та охорони не гарантує цілковитого захисту від крадіжок. Так званий людський фактор завжди знайде шпаринку в багаторівневій системі охорони. Як розповідають фахівці, відповідальні за технічну підтримку безпеки в агробізнесі, їхнім клієнтам рано чи пізно доводиться наймати нових охоронців, щоб контролювати раніше найнятих…
Не меншу проблему становить, так би мовити, приватна ініціатива водіїв, що перевозять зерно з поля, та їхніх кумів-родичів. Так, якщо восени видається погожа днина і на розкиданих на віддалі полях працює водночас декілька комбайнів та сновигають десятки машин-зерновозів, проконтролювати хто куди поїхав і що де робить буває доволі складно. Усі поспішають, часто закривають очі на усталений порядок, чим користуються спритники. Жодних труднощів не становить пригальмувати на 10 секунд біля кущів, дочекатися, поки друзяки вигребуть з кузова зо три центнери зерна, і поїхати на тік, мовби нічого не трапилося. І так десять чи двадцять разів, як кому пощастить.
Знову ж таки, за всіма машинами сторожів не пошлеш,тому деякі фермери просто закривають очі на такі зловживання. Мовляв, хай вже пропаде той десяток-другий тонн зерна — собі ж дорожче усіх ловити… Але ті, кому не байдуже, намагаються знаходити сучасні технологічні способи виявлення крадіїв.
ЯК ЖЕ ЗАХИСТИТИ ЗЕРНО
Найчастіше власники агробізнесу намагаються комбінувати декілька очевидних способів мінімізувати вірогідність незапланованих втрат врожаю під час його транспортування з поля.
По-перше, цими маршрутами може курсувати самвласник чи його довірена особа, приглядаючись до незвичної поведінки водіїв фур. Та за усім встежити неможливо,тож і довірена особа може виявитися не зовсім «довіреною».
Найчастіше власники агробізнесу намагаються ком‑ бінувати декілька очевидних способів мінімізувати ві‑ рогідність незапланованих втрат врожаю під час його транспортування з поля
По-друге, опечатують чи «намертво» закріплюють самбрезент, яким накривають зерно в кузові. Щиро кажучи, це таке собі рішення, бо спритний крадій ці всі технічнімоменти вирішить. Якщо потрібно, то й дірку знизу в кузові проріже…
По-третє, і це вже дещо ефективніше рішення, всі автомобілі оснащують GPS-трекерами, щоб можна було в будь-який момент бачити, де він перебуває і чи їде, чи стоїть. Після кожної поїздки водія можна запитати: «Чого це ти,голубе, цілих 20 хвилин простояв біля тієї лісосмуги?» А він може відповісти, що бігав до вітру, проколов колесо чи застряг у багнюці, словом, щось вигадати. Втім, точне позиціонування місцезнаходження техніки зайвим не буде, адже навряд чи водій зможе тоді робити зупинки кожної поїздки.
Однак при цьому ми не досягаємо головного завдання —виявитимомент «усушки» та «утруски» зібраного врожаю. Якщо вже на елеваторі побачимо, що зерно зникло, то ми не знатимемо де і як саме: чи в полі, чи дорогою, чи на току, чи вже постаралися якісь недобросовісні працівники на елеваторі.
ПРОБЛЕМУ ТРЕБА РОЗВ’ЯЗУВАТИ КОМПЛЕКСНО
Перше. Всі причетні до процесу збирання та транспортування зерна одиниці техніки оснащують трекерами для точногомісцезнаходження зі збереженням усього маршруту під час робочої зміни. Таким чином можна виявити, туди чи не туди їздив комбайн для вивантаження бункера і куди поїхала, і де ставала вантажівка із зерном.
Усі причетні до процесу збирання та транспортування зерна одиниці техніки оснащують трекерами для точно‑ го місцезнаходження зі збереженням усього маршруту під час робочої зміни
Друге. Комбайни і місткості, в які приймають зерно (зерновози, польові бункери, причепи), оснащують системою на кшталт «свій — чужий». Комбайн може розвантажитися лише у визначені транспортні одиниці. При цьому фіксують час та місце завантаження, а також масу зерна, яке вийшло з бункера комбайна й перемістилося в кузов вантажівки.
Третє. Брезент не просто закріплюють на кузові вантажівки, на ньому встановлюють невеличку недорогу камеру. Її завдання — робити знімок поверхні брезенту з певним інтервалом, наприклад кожні 20–30 секунд. Власнику агробізнесу достатньо пів хвилини переглянути таке «кіно» увечері, щоб розвіяти чи підтвердити свої підозри. Окрім цього, брезент можна додатково контролювати спеціальним датчиком, котрий відразу жсигналізує, якщо його підіймають.
Четверте. Електроніка фіксує масу зерна з конкретного зерновоза на прийманні на току. Якщо ця цифра не збігається з тією, яку зафіксовано з вивантаженнямбункера комбайна в цю ж таки вантажівку, то тоді вже буде щось зрозуміло.
П’яте і найважливіше. Кожен етап руху партії зерна, починаючи з току й закінчуючи відправленнямна продаж, детально контролюють електронікою і фіксують. Про кожну незаплановану дію, що вибивається із заданого алгоритму, відразу надходить сигнал на телефон власнику. Якщо виникає десь якась проблема чи підозра, то за допомогою цієї технології можна знайти кінці вже на стадії післязбирального дороблення і зберігання зерна.
Все, про що ми щойно розповіли, — це реальні робочі технології, котрі застосовують в Україні, й деякі з них створили українські програмісти. Вартість придбання відповідного обладнання та програмного забезпечення є в межах вартості декількох тонн зерна. Однак економічна ефективність завдяки впровадженню в багато разів вища. Фактично ці технології окупають свою вартість відразу ж.
Єдине, чому неможливо зарадити таким способом, — крадіжки зерна під час перевезення залізничнимтранспортом. Зерно з вагонів крадуть на проміжних станціях, причому нахабно і дуже швидко. Тут діють цілі організовані банди. Протидіяти їм можна, лише найнявши дуже авторитетну охороннуфірму, котра посадить свою людину ледь не в кожен вагон і надсилатиме підмогу на проміжні станції під час стоянок потяга.