Ефект висоти: як отримати рекордний врожай, незважаючи на заморозки

Органічну лохину під торговою маркою Stynava Organic Garden ТзОВ «Органічний сад» вирощує вже шість років. Лохиновий сад Stynava Organic Garden унікальний тим, що вважається найвисокогірнішою органічною плантацією лохини в Україні. Він розташований біля мальовничого села Верхня Стинава на Львівщині. Лохина тут росте на гірських схилах, що, з одного боку, ускладнює механізацію обробітку ґрунту й всього комплексу агротехнічних робіт, а з другого — забезпечує мікроклімат, комфортний для цієї рослини. А ще там неймовірні краєвиди.

Попри складні умови — роботу на гірських схилах, мобілізацію ключових працівників і нестабільну ситуацію на ягідному ринку — у Stynava Organic Garden тримають планку. Тут впроваджують інновації, які справді працюють у конкретних умовах від автоматизації поливу до цифрового обліку кожної зібраної ягоди.

Богдан Боднар, керівник господарства «Органічний сад», поділився досвідом переходу від напівавтоматичного до smart-поливу, розповів, чому дрони та робокосарки — ще не їхня історія і чи виправдалися сподівання на врожаї органічної лохини на карпатських схилах.

— Богдане, чи виправдало себе вирощування органічної лохини в гірській місцевості?

— Так, ми задоволені. Є багато скептиків щодо органічного виробництва, та ще й у горах, але у нас врожайність не нижча за середню в конвенційних господарствах на рівнині, принаймні в межах України.

Наш ягідник молодий, до вступу в повне плодоношення йому ще 2–3 роки. Спочатку у 2019 році ми висадили 9 га, потім додавали поступово по 2–3 га. Зараз маємо 17 га, з них 15 — плодоносні. Намагаємося всі квітки на рослинах обривати впродовж перших двох років після садіння, хоча бувають винятки з цього правила.

Минулого року з ділянок, які засаджували першими, вже зібрали 6–7 т з гектара. І це при тому, що стандартна схема садіння лохини — 3300 кущів на гектар, а ми висаджували 2900–3000 кущів на гектар, бо плантація розташована на схилах. Хорошим вважають врожай 10 т/га за стандартної схеми садіння, але в Україні таких показників ще ніхто не досяг. Середній показник по Україні на сьогодні коливається в межах 5–6 т/га. Ми вже подолали цей рубіж, хоча наші кущі ще не вийшли на повне плодоношення.

А от з економікою не все так радісно. На жаль, попри непогану врожайність, ми ще не вийшли в прибуток. Лохина — це гра в довгу. Інвестори говорять: якби вони знали, що на них чекає, то, напевно, цим би не займалися. Але так буває в будь-якому бізнесі. Заплановані, ретельно прораховані інвестиції треба помножити на два, щоб потім спокійно розвивати справу, незважаючи на будь-які стресові обставини.

— Тож клімат, ґрунти, рельєф цілком придатні у Стрийському районі для вирощування лохини?

— Так, у нас ідеальні умови для вирощування лохини, що по ґрунтах, що по клімату. А рельєф допомагає уникнути весняних приморозків.

Наша лохина має запізнілий старт. Її висадили на північному схилі, де навесні холодніше, бо він отримує менше сонячної радіації у порівнянні з рівниною. І якщо є похолодання, то все морозне повітря стікає вниз. У нас перепад температур часто буває 10–14 градусів між нижньою частиною поля і верхньою. Коли цієї весни були приморозки, то внизу у нас термометр опускався до ‒2 °C, водночас нагорі було +8 °C.

Осінь на плантації відносно тепла, немає різкого переходу в холод в кінці серпня — на початку вересня, немає ранніх нічних приморозків.

Перші 9 га саду ми засадили сортами різних термінів дозрівання. Брали ранні, середні й пізні, щоб зрозуміти, які з них ростуть у нас краще, а також для створення збирального конвеєра упродовж сезону.

З часом зрозуміли, що нам вигідніше вирощувати пізні й середньопізні сорти, оскільки у нас лохина дозріває на 2–3 тижні пізніше, ніж у решти виробників. Тож, коли у нас дозрівають пізні й середньопізні, на ринку вже практично немає вітчизняної ягоди. Хтось зберігає лохину в холодильнику, бавиться, притримує, але це вже не свіжа ягода, а південноамериканську ще не завезли. Тоді на нашу лохину найкраща ціна, вона встигає спокійно дозріти. І нормально потім заходить на зимівлю завдяки тому, що у нас на плантації вересень теплий, спокійний. Тут нам знову допомагає рельєф.

— Які труднощі виникають у вирощуванні лохини на передгір’ї?

— Вирощування на гірському схилі має серйозний мінус: автоматизація тут майже неможлива, і багато операцій доводиться виконувати вручну. Наприклад, агротканину чи трубки для зрошення ми прокладаємо без допомоги  техніки — вона на таких ділянках просто не справляється.

Обкошування міжрядь — ще одна проблема. У нас вони залужені, й хоча центральну частину можна пройти косаркою, ближче до кущів доводиться працювати вручну. Техніка часто «вистрибує» в ряди, рве агротканину або ламає кущі. Все це додаткове навантаження на персонал.

Якщо починаються рясні дощі — як це було у травні — виїхати в поле взагалі неможливо. Не обробиш ні від хвороб, ні від шкідників. На рівнині — інша справа: дощ пройшов, почекав пів години — і можна запускати трактор по залуженому міжряддю. А тут — або його зносить у ряди, або він просто не виїде на схил. Вручну не обприскаєш, десятки гектарів — це надзвичайно важко. І знайти людей, готових на таку фізичну роботу, теж дедалі складніше.

— Наскільки поширені хвороби лохини? У 2015–2019 рр., коли цю культуру тільки почали масово вирощувати в Україні, говорили, що хвороб у неї практично немає.

— Розумієте, коли з’являється нова культура, хто заходить у сегмент першим? Не фермери, не продавці ягід. Першими завжди йдуть продавці саджанців. А в них на чільному місці маркетинг. Яка б культура не була, завжди кажуть: вона ідеальна, не хворіє, не потребує обробок: садіть і буде вам щастя. Але це міф.

Так, лохина справді менш вразлива, ніж, скажімо, виноград чи деякі сорти яблуні. Але хвороби є: і грибні, і бактеріальні, і навіть ракові. Особливо якщо плантація велика: вона накопичує в собі та навколо чимало шкідливих організмів. Нам трохи легше — ми працюємо в органічному виробництві, а в органіці простіше боротися з грибними хворобами. Ми використовуємо біопрепарати на основі бактерій, трав’яних витяжок. Наприклад, проти ґрунтових шкідників застосовуємо Боверин, Метаризин, Триходермін. А ще Софтгард, біостимулятор на основі хітозану, що підвищує імунітет і допомагає рослині самій справлятися із загрозами. За останні роки біопрепарати стали доступнішими, вибір більший. Раніше з цим було важче: вони коштували дорого, а застосовувати їх треба частіше, ніж хімічні засоби.

— Ваш ґрунт достатньо кислий, щоб вирощувати лохину, чи підкислюєте додатково?

— Не підкислюємо ні ґрунт, ані воду. Тут така земля, що я просто ставлю горщик із лохиною на ґрунт — а за рік уже не можу його підняти: коріння проросло. Це означає, що культура почувається ідеально.

Це справді унікально. У багатьох регіонах, наприклад у центральній Україні, ґрунти доводиться спеціально підкислювати. А в нас — карпатський бурозем із хорошим умістом гумусу з високою природною кислотністю, що добре підходить лохині. Колись на місці нашого ягідника були ліси, й вони наситили землю органікою. Тож лохина росте у середовищі, яке дуже близьке до її природного. Ми навіть не саджаємо її на гряди, а просто в рівень ґрунту, ми залишили 60–70% рідного ґрунту в ряду. До речі, на цій же ділянці колись росла чорниця і верес — родичі лохини. Це теж багато про що говорить.

Наші клієнти часто хвалять: у вас ягода має справжній, природний, насичений смак. І не дивно, бо, крім ґрунтів, на це впливає ще й клімат, висота над рівнем моря, якість повітря та поливної води.

— Отримати ягоди високої якості неможливо без поливу, навіть у вашому регіоні. Як на ділянці організовано зрошення?

— Систему поливу ми робили поетапно — одразу на повну автоматизацію не пішли, бо це доволі витратно. Почали з напівавтоматичного режиму, а вже із часом перейшли на повністю автоматизовану систему. Усе це ми реалізували у співпраці з компанією «Нетафім Україна» — вони монтують систему, обслуговують її, консультують.

Коли лише починали, одразу встановили автоматичні клапани на окремих кварталах поля. На початковому етапі був працівник, який вручну перемикав ці клапани відповідно до графіка: скільки води і на яку ділянку треба подати. Так ми поступово набрали досвіду.

Інженери з «Нетафіму» дають таку пораду: навіть якщо є гроші, краще перший сезон відпрацювати в напівавтоматичному режимі, щоб зрозуміти, як усе працює на практиці.

Зараз у нас уже другий сезон повної автоматизації. Встановили комп’ютер у приміщенні з помповою групою, змонтували метеостанцію, яка передає дані в систему. Ми бачимо: скільки випало опадів, скільки потрібно дати вологи — і керуємо поливом або з комп’ютера, або навіть з телефона.

Звісно, є оператор, який готує розчини. Маємо чотири баки, в кожному — свій тип добрив чи захисного препарату. За заданою програмою потрібний об’єм розчину подається в систему поливу. Це дає змогу нам поєднувати зрошення з внесенням добрив і ЗЗР.

Змішування препаратів відбувається вручну — це, мабуть, ще на більшості господарств не автоматизовано. Наприклад, для боротьби зі шкідниками ми змішуємо біопрепарати з додатковим живленням: додаємо рибний концентрат, який сприяє розвитку як рослин, так і корисних бактерій. Це посилює ефект. Також додаємо мінеральні добрива природного походження, дозволені в органічному виробництві, як-от сульфати калію чи магнію, що не синтезують, а добувають у кар’єрах.

Використовуємо також гумати, біодобавки, стимулятори. Наш ґрунт насичений органічними речовинами, у ньому доволі багато азоту, фосфору, калію — але переважно в недоступній формі. А ми вносимо бактерії, які переводять ці елементи в доступні для рослин сполуки.

Можна сказати, що ми вже реалізували на практиці один з елементів точного землеробства — це автоматизована система поливу та внесення добрив і ЗЗР, якою керуємо дистанційно.

— Чи можна автоматизувати обкошування рядів? Зараз тривають розробки мініроботів, які можуть виконувати різні операції.

— Можна, але не в нас. Це працює лише на рівнинних або майже рівнинних ділянках. У нас же схили під кутом 30–40 градусів, і поки жодна роботизована техніка не здатна ефективно там працювати. Агророботи не тримаються на таких схилах, їх зносить.

Так само й агродрони — для нас їхнє застосування поки недоцільне. Коли є великі площі, хоча б 50 га, тоді оброблення дроном стає цікавим. Щоб ефективно працювати на схилі, дрону потрібно постійно змінювати кут і висоту польоту, а це надто складно. У нашому випадку простіше й ефективніше працювати класичним тракторним обприскувачем.

До того ж під час оброблення рослин важлива точність внесення бакових сумішей залежно від фази росту, віку кущів тощо. От зараз, скажімо, на одну ділянку площею 5 га треба одну суміш, на іншу, молодшу — розчин з іншою концентрацією. Простіше залити 100–200 л у бак обприскувача, виставити параметри — і відправити трактор. А ще важливо, що наш обприскувач обробляє і листову, і прикореневу зону, тоді як дрон переважно працює лише згори. У ягіднику це критично. Дрони можуть бути корисні для зернових культур або садів із широкими міжряддями — наприклад яблунь, груш чи черешень. Там вони можуть облітати дерева й обробляти навіть нижні частини крони. Але для ягідників на схилі це поки що не варіант.

Щодо робототехніки взагалі — так, можливо, колись з’явиться машина, що зможе працювати на схилах. Але нині всі ці системи потребують ідеально рівної поверхні для точного позиціонування. А отже, в наших умовах це просто неможливо.

— Яку ви маєте техніку в господарстві?

— У нас два садові трактори: один на 50 кінських сил, другий — на 35. Маємо два обприскувачі, також фрезу та плуг, який ми трохи переробили під свої потреби.

Для транспортування ягід маємо два невеликі рефрижератори: один вантажністю 700 кг, другий — 1200 кг. Цього обладнання нам достатньо. Єдине, чого справді не вистачає — це людей, які готові з ним працювати.

— Як у вас зараз із працівниками у зв’язку з мобілізацією?

— Нашого агронома мобілізували, тож я виконую і його обов’язки, і директора. Бронювання ми не можемо оформити, бо господарство не відповідає критеріям критичної інфраструктури. Це можуть дозволити собі тільки агрохолдинги.

Викручуємося. Працюють пенсіонери, жінки. Не все ідеально, але у країні війна — і труднощі зрозумілі.

Для сезонних робіт, особливо на збирання ягід, ми організовуємо підвезення працівників із сіл. Люди самі телефонують, цікавляться роботою. Минулого року почали збір 1 липня, хоча зазвичай масове дозрівання стартує 10-го. Поки критичних проблем саме зі збиральниками не було.

Іноді, коли спека або не встигаємо зібрати вчасно, практикуємо самозбір: покупці приїздять до нас і самі збирають ягоду. Але це не пріоритетний формат. На жаль, не всі дотримуються правил збору: часто ламають гілки, нищать кущі. Тож так ризикувати не хочемо.

— Чи використовуєте автоматизовані системи для обліку збиральників?

— Так, ми працюємо з програмою Agrotracer, яку розробила тернопільська компанія. Їздили навіть у Польщу, вивчали тамтешній досвід — і зупинилися саме на цій системі.

Agrotracer веде облік щодо кожного збиральника: хто, коли, скільки зібрав. Це дуже зручно і важливо для відповідності вимогам органічної сертифікації. У разі рекламації я точно знаю, з якого поля і хто зібрав конкретну партію ягід.

Зараз через програму нараховуємо зарплату збиральникам, але плануємо розширити функціонал: вести в ній облік польових робіт, бачити, скільки людей сьогодні прополювали, скільки косили. Так буде повна картина по всіх операціях.

Програму можна інтегрувати з 1С, вести облік реалізації, формувати документи для бухгалтерії. Але для цього потрібна ще одна людина, яка має знання з бухгалтерії, володіє технічною грамотністю і розуміє системи автоматизації. Такого працівника поки немає.

— Як у вас організовано зберігання та сортування продукції перед продажем?

— Маємо двокамерний холодильник, загалом на 10–12 т охолодженої продукції. Перша камера — для швидкого охолодження, друга — для зберігання після сортування.

Окремо маємо приміщення з механічним сортувальним столом. Там ягоду перебираємо, сортуємо за якістю та діаметром, а потім пакуємо. За одну зміну можемо пересортувати й упакувати до 800 кг лохини.

— Чи плануєте розширювати плантацію?

— Вже розчистили під ягідник близько трьох гектарів біля лісу. Але чи будемо садити, подивимося за результатами сезону.

Поки що ситуація непроста: все подорожчало, крім лохини. Суниці садові й черешня зросли в ціні. А лохина вже третій сезон не додає у вартості. Зарплати зросли, ціна на добрива й засоби захисту — теж. Собівартість утримання гектара за три роки зросла на 250%, а середня ціна на ягоду коливається не більше як на 10–15 гривень. У нас середня ціна в минулому сезоні була на рівні 120 грн/кг, у когось — 105, були й ті, що отримали не більше 80–90 грн/кг. В основному все залежить від якості ягоди та напрямку продажу.

— Власне, як організований збут продукції?

— Переважно продаємо лохину на внутрішньому ринку. Експортуємо невеликі обсяги, але не як органічну, а як звичайну ягоду. Запити на органічну лохину є, і ціна хороша, але треба вийти на більші об’єми: на постачання 5 т двічі на тиждень. У нас таких обсягів поки немає. Був негативний досвід кооперації з іншим виробником органічної лохини, тож він себе не виправдав.

Частково продаємо товар через гуртові ринки в Україні. Раніше брали участь у ярмарках, прямих продажах, але зараз із цього вже виросли.

Нині співпрацюємо з торговельними мережами «Рукавичка», «Близенько», «Новус» і заправками «ОККО». Від мереж, звісно, не будемо відмовлятися. У нас є бренд, будемо його розвивати, щоб люди його упізнавали. На цей сезон плануємо працювати з «Новусом», «Рукавичкою», подивимося щодо ОККО, бо вони хочуть лохину в стаканчиках по 150 г як снек. А для нас таке пакування — додаткова ручна робота в умовах нестачі працівників. Мені вигідніше людей залучити на збирання, а не на пакування. Звісно, є автоматизовані системи пакування, але коштують вони дорого, ми поки що не готові інвестувати в таке обладнання. І все одно там є значна частка ручної праці, а це на кожному кілограмі додатково 50 грн собівартості.

— Ви й надалі плануєте вирощувати органічну продукцію?

— Так, це наша основна ідея. Будемо й надалі розвивати органічне вирощування лохини, хоча, на жаль, в Україні поки ще немає культури споживання органічної продукції.